Форми вираження авторської свідомості в творчості письменників нової генерації кінця ХІХ – початку ХХ століття - Автореферат

бесплатно 0
4.5 207
Проблема автора і форми вираження його свідомості на прикладі новел Стефаника, Кобилянської, Коцюбинського, творчий доробок яких є важливим етапом розвитку української прози. Розмеження відношень: монологізм, діалогізм, поліфонізм на різних рівнях тексту.


Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертаціїї на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Форми вираження авторської свідомості в творчості письменників нової генерації кінця ХІХ - початку ХХ століття (на матеріалі малої прози В.СТЕФАНИКА, О.Кобилянської, М.Коцюбинського)Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Стебун Ілля Ісакович, професор кафедри теорії літератури і художньої культури Донецького державного університету З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету (м. Дослідження присвячене одній з кардинальних проблем сучасного літературознавства - проблемі автора і формам вираження авторської свідомості на прикладі новел В.Стефаника, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, творчий доробок яких є одним з важливих етапів розвитку української прози. В дисертації викладені результати пошуку нових форм вираження авторської свідомості, розмежовуються відношення: монологізм - діалогізм - поліфонізм в реалізації форм вираження авторської позиції. Дисертантом ставляться акценти на смисловій координації: автор - твір - читач, єдністю якої зумовлений смисл художньої творчості.Засобами вираження авторської позиції зумовлена естетична своєрідність художнього твору, його структурний принцип, завдяки якому всі елементи у творі взаємоповязані та створюють єдине ціле. Без виділення ідейно-художньої категорії авторської свідомості аналіз мистецького доробку письменника був би неповним, як у всій сукупності, так і в окремості кожного твору. Очевидно, що концепція художника найконструктивніше реалізується саме через відношення: автор - твір - читач. В звязку з цим: ставиться проблема діалогічного відношення автора до героя в епічному творі, а також висувається проблема поліфонізму в малій прозі В.Стефаника; аргументується новий підхід у дослідженні різних форм авторської свідомості в творчості письменників нової генерації - врахування особливого діалогічного співіснування автора з рівноправними, повноцінними “чужими” свідомостями, що дозволяло письменникам реалізувати усі смислові потенції твору; Естетичні форми вираження автора у творі, форми творчого переживання самого твору у всій його внутрішній взаємоповязаності і цілісне становлення внутрішньої картини світу, до відтворення якої прагнуть усі без винятку іманентні сили твору, знаходяться в сутнісно-смисловій координації: автор - твір - читач, бо читач, який сприймає твір з урахуванням авторської позиції, повинен відчувати в собі активне розширення (М.Бахтін) власної свідомості.Синтезуючи на основі попередніх здобутків сучасного літературознавства і лінгвостилістики різні визначення “автор”: точки зору М.Бахтіна - “автор-творець”, Б.Кормана - “автор-концепт”, І.Франка, В.Виноградова, К.Фролової, Н.Бонецької - “образ-автора”, В.Кожинова, Г.Грабовича - “голос автора”, М.Брандес, А.Ткаченка, І.Роднянської-“автор-оповідач” тощо зробимо деякі узагальнення: автор у художньому творі - це, перш за все, ціннісна позиція, яка визначається протягом усього твору на всіх рівнях його ідейно-тематичної та словесно-композиційної структури і є організуючим центром змісту і форми художнього цілого. В дисертації принципово розрізняються поняття “автор” і “образ автора”, який в прямому розумінні наявний лише в творах автобіографічного, “автопсихологічного” (Л.Гінзбург) ліричного плану, тобто там, де особистість автора стає темою і предметом його творчості, або коли автор вже не керує читацьким аченням (психологічний процес апперцепції - автор, який постає в уяві читача). Але це вже не той автор, якого М.Бахтін називає істинним, автором-творцем, бо творця ми бачимо тільки в його творінні, але ніяк не поза ним. В якій би формі не виражалась авторська свідомість у творі, “за” текстом завжди знаходиться автор-творець, носій основної ідеї твору, який є “всезнаючим” відносно створеного ним художнього світу, а міра його аналітичної та організаційної присутності у творі є лише засобом художньої аргументації, до того ж добровільне “самоусунення” може служити цьому завданню не гірше, ніж його всеприсутність. Автор у тексті завжди займає якісь просторово-часові, оціночно-ідеологічні позиції, і ці позиції виражаються тією формою повістування, яку обирає для свого твору автор.Дослідження новелістики В.Стефаника дозволяє зробити припущення, що діалогізм є конститутивною основою його творів. Діалогічна свідомість і породжені нею діалогічні відносини між автором і героєм у художньому творі накреслюють зовсім інше, більш глибоке розуміння усієї творчої спадщини видатного новеліста. Власну свідомість у творі автор реалізує через актуалізацію самосвідомості героїв, а як справедливо зазначав М.

План
2. Основний зміст дисертації
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?