Форми вини за кримінальним правом Німеччини - Контрольная работа

Стан законодавчої регламентації інституту провини утворює базу реальної оцінки існуючих наукових розробок в сфері кримінального права. У німецькому кримінальному кодексі на відміну від українського законодавства не розкриваються ні поняття провини, ні поняття її видів. Поряд з Кримінальним кодексом існують інші багаточисельні кримінально-правові норми, що не кодифіковані, містяться в різних законах. У звязку з цим слід розрізняти власне Кримінальний кодекс (акт, що кодифікує) і ширше поняття - кримінальне право, в яке входять як КК ФРН.У німецькій кримінально-правовій науці вина по суті розглядається у звязку з її функціями як кримінально-правовий принцип, що виступає як передумова відповідальності й покарання, як елемент вчення про злочин і, нарешті, досліджується як самостійний феномен у звязку з аналізом злочину або без цього. Однак, можна стверджувати, що при дослідженні провини вітчизняні автори зосереджуються в основному на її ролі як ознаці субєктивної сторони складу злочину, характеризуючи більше не саму провину, а її види. Розглядаючи провину як кримінально-правовий принцип, теоретики карного права ФРН підкреслюють, що він: а) обґрунтовує карне покарання, і без особистої провини воно неможливо в жодному разі ; б) встановлює пропорції між провиною й покаранням (призначення покарання в рамках вищої границі провини, без перевищення її); в) відмова від “провини за життєвий шлях”, тобто встановлення провини діяння, а не діяча. Ленкнер ставить вічну проблему співвідношення провини, відповідальності, свободи волі. Ця проблема, будучи повязана з біологічними й соціальними підставами провини, постійно одержує новий зміст в умовах життя людей, а її дослідження приводить до перегляду співвідношення юридичної й моральної провини, що вже склалися у теорії співвідношення провини й суспільної небезпеки й т.д..Вессельс писав, що психологічне визначення провини бачило її природу в субєктивно-щиросердечному (психологічному) відношенні злочинця до діяння, ідентифікувало провину із психічними явищами (“знати - не знати”; “хотіти - не хотіти”). Франком (1907 р.) нормативне вчення про провину бачить її природу в суперечності формування волі й волевиявлення, тобто нормативній оцінці психічних елементів [, c.107]. Це була спроба відмовитися від формального визначення провини й дати матеріальне визначення за рахунок насичення провини тим, що в теорії радянського карного права утворить зміст суспільної небезпеки. З погляду німецьких фахівців, намір виступає як ознака складу злочину й одночасно утворить провину. Далі, визнаним у літературі є поняття субєктивного складу злочину, тобто сукупності ознак провини (яке може проявлятися й в обєктивному складі злочину, виражаючись у поводженні особи), а також поняття навмисного складу злочину, що відбиває в цьому випадку прояву наміру.У кримінально-правовій доктрині Німеччини злочинним діянням визнається протиправне, винне, відповідне ознакам складу діяння і поведінка, що знаходиться під загрозою покарання: "Протиправне діяння - лише таке, яке утворює склад діяння, передбачений кримінальним законом" (п. Діянням є людська поведінка, яка може бути виражена не лише в його активній формі - дії, але і в пасивній, - бездіяльності. Необхідною ознакою злочину, окрім його забороненості та кримінальної карності, за законодавством Німеччини, визнається винність (вина). У другому розділі КК Німеччини, присвяченому діянню, вперше зявляються терміни, що ставляться до провини (§11(2) - Визначення осіб і матеріальні визначення). Тут зазначено, що навмисним злочин є тоді, коли їм формується склад злочину, що передбачений законом.На підставі викладеного слід зазначити, що поняття вини відсутнє у чинному Кримінальному кодексі Німеччини, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Кодекс закріплює положення про те, що карається тільки умисна дія, якщо тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. Крім того, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш мяким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш мяким законом. Німецька кримінально-правова доктрина і законодавство визначають вину як внутрішнє ставлення виконавця до свого діяння, визначуване умислом.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Роль та функції вини в німецькому кримінальному прав

2. Поняття вини та її елементи

3. Законодавча регламентація інституту вини та форми вини в кримінально-правовому законодавстві Німеччини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

На підставі викладеного слід зазначити, що поняття вини відсутнє у чинному Кримінальному кодексі Німеччини, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Кодекс закріплює положення про те, що карається тільки умисна дія, якщо тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. Крім того, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш мяким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш мяким законом.

Німецька кримінально-правова доктрина і законодавство визначають вину як внутрішнє ставлення виконавця до свого діяння, визначуване умислом. Вирок виноситься судом обвинуваченому на підставі осудності і умисності діяння. Осудність є передумовою вироку суду (усвідомлення протиправності здійснюваного діяння). Розрізняють два види вини: умисел і необережність. Під умислом мається на увазі усвідомлення злочинцем протиправності здійснюваного діяння, і наявність у нього бажання або цілі зробити даний вчинок і досягти передбачуваних результатів. Німецьке кримінальне право розрізняє два види умислу - прямий і непрямий. Субєкт злочинного діяння діє з прямим умислом, якщо він має чіткий умисел на здійснення злочинного діяння і досягнення певних результатів. У непрямому умислі особа лише передбачає можливість порушення закону, зважає на це, а у ряді випадків навіть погоджується з настанням наслідків, яких вона не бажає. При цьому воля до дій є безумовною. Необережність характеризується як непрояв належної обачності, яка була в можливостях обвинуваченого і наказувана йому ситуацією.