Дослідження ознак та структури форм спонукання до спільної дії у висловленні. Визначення їхнього функційного та семантичного навантаження. Аналіз думок мовознавців щодо доцільності зарахування/незарахування таких форм до польової структури імператива.
Аннотация к работе
ФОРМИ СПІЛЬНОЇ ДІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ЯК ВИРАЗНИКИ ІМПЕРАТИВНОСТІОдним з дискусійних питань є форми спонукання до спільної дії, оскільки спільна форма, або, як її ще називають, форма 1-ї та 2-ї особи імператива, є однією з найбільш спеціалізованих форм вираження волевиявлення, спрямованого не тільки на співрозмовника, але й на мовця. Форми спільної дії в українській мові як виразники імперативності парадигматичні звязки форм спільної дії з наказовим способом дієслова (імперативом) як головного маркера волевиявлення, не зясовано функційне та семантичне навантаження форм спільної дії у структурі українського речення. Мета статті - дослідити ознаки та структуру форм спонукання до спільної дії у висловленні, визначити їхнє функційне та семантичне навантаження, розкрити належність форм спонукання до спільної дії, до способової парадигми імператива. Заявлена мета зумовлює необхідність розвязання таких завдань: 1) визначити погляди мовознавців на проблему використання форм спільної дії; 2) описати основні форми спонукання до спільної дії в українському мовознавстві; 3) розглянути семантику та основні функції форм спільної дії у висловленні; 4) встановити звязок з ядром імператива. Форми без давай/давайте типу будемо грати!, омонімічні до форм складеного майбутнього часу, у дієслів НДВ набагато менш уживані порівняно з формами з часткою унаслідок складності кваліфікації їх як імперативних.