Загальна характеристика спадкового права різних держав. Поняття, форми та зміст заповіту за законодавством різних держав. Умови відкликання заповіту, втрата сили та визнання заповіту недійсним. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом.
Аннотация к работе
Актуальність дослідження правових питань спадкування за заповітом обумовлена зростаючим значенням права приватної власності громадян і порядку її спадкування в умовах ринкової економіки , необхідністю розробки правового механізму , який належним чином міг би захистити права і інтереси громадян. Дослідження проблем спадкового права в умовах ринку , а саме спадкування за заповітом , має важливе теоретичне і практичне значення. Обєктом дослідження в роботі є різнобічна за своїм змістом й обсягом система правовідносин щодо спадкування за заповітом в різних державах , яка характеризує процес укладання , форми і зміст заповіту. Заповіт має переважаюче значення, а закон - субсидіарне, оскільки він застосовується у разі відсутності юридично дійсного заповіту, або коли заповітом охоплюється тільки частина спадкового майна чи якщо заповітом не охоплено інтереси осіб, які мають обовязкову частку в спадковому майні. Якщо помре й переживше подружжя, право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.Законодавство майже усіх держав допускає складення заповіту на користь будь-якої особи. Проте, як зазначалося, принцип свободи заповіту може бути обмежений на користь членів сімї. В її межах спадкодавець вправі вільно розпоряджатися своїм майном, складаючи заповіт або вчиняючи прижиттєве дарування. За законодавством Франції спадкове майно переходить безпосередньо до спадкоємців. Подібним чином вирішується питання складення заповіту на користь будь-якої особи у Швейцарії.Законодавство держав допускає відкликання заповіту. Відкликають заповіт, складаючи заповіт, що відміняє попередній чи суперечить йому, знищуючи заповіт, вилучаючи офіційно депований тощо. Відкликання заповіту (його скасування та зміна ) передбачено, наприклад , законодавством України (ст. Заповіт, складений на користь подружжя, відміняється у разі розірвання шлюбу . Заповіт втрачає силу , якщо особа , на користь якої зроблено розпорядження , помирає раніше заповідача ; якщо обєкт заповідального розпорядження втрачений за життя спадкодавця ; якщо єдиний спадкоємець чи легатарій відмовився прийняти майно (країни континентальної Європи ) .Колізії у сфері спадкування за заповітом виникають в наслідок неоднакового вирішення питань законодавством держав, повязаних з визначенням кола спадкоємців, здатності особи до складання (відміни) заповідального розпорядження; вимогами, яким повинна відповідати форма цього акту; різними системами розподілу спадкового майна, у тому числі залежно від його поділу на рухоме й нерухоме . Колізії законодавства держав у сфері спадкування за заповітом допомагають вирішити такі колізійні привязки, як особистий закон спадкодавця, а також закон місця вчинення акту . ІІ Ввідного закону до Цивільного уложення Німеччини форма заповіту підпорядковувалася тим законам, що були основними для спадкування. 28 допускала застосування й закону місця знаходження успадковуваного майна, водночас абзац 1 стю ІІ пропонував використовувати відсилання до закону місця складення заповіту. Інші не вбачали у потребі у такій норм, оскільки, на їхню думку, питання про право, застосовуване до форм заповідальних розпоряджень, повинно вирішуватися федеральним законодавством.Таким чином, заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті, тобто заповідач має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач має право призначати коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обовязки.
План
План
1. Вступ
2. Загальна характеристика спадкового права різних держав
3. Спадкування за заповітом
А) Поняття заповіту
Б) Договори про спадкування
В) Форми заповіту за законодавством різних держав
4. Зміст заповіту в різних державах
5. Порядок складання заповітів
6. Умови відкликання заповіту, втрата сили та визнання заповіту недійсним
7. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом
8. Висновок
Вывод
Таким чином, заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті, тобто заповідач має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином - дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається. Проте, за виняткових обставин, передбачених законодавством різних держав, допускається спрощений порядок вчинення заповітів. Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право призначати коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обовязки. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає принцип свободи заповіту. Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних відносин - фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Закон визначає коло осіб, які мають право на обовязкову частку у спадщині. До осіб, які мають право на обовязкову частку у спадщині, належать: - малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти; - непрацездатна вдова (вдівець) ; непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадкувати.
Список литературы
1.Фединяк Г. С., Фединяк Л. С. Міжнародне приватне право: Підручник. - 4-те вид., переробл. І допов. - К.: Атіка, 2009.-500с.
2. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002.-С. 42-54, 337-452.
3. Лунц Л. А. Курс международного часного права. В 3 т.- М.: Спартак, 2002. С. 687-714.
4. Хачатурян А. Г. Унификация коллизионных норм в международном частном праве. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 62-76.
5. Власов Ю. Н. Наследственое право Российской Федерации. - М., 1998.
6. Звеков В. П. Международное частное право .- М.: Издательство НОРМА ( Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2001. - С. 393-395.