Порівняльна характеристика фонографічної та семантичної адаптації лексичних запозичень у французькій мові. Розбіжності між фонемами та графемами мов-джерел. Взаємозв’язок стародавніх, а також германських мов з французькою мовою досліджуваного періоду.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукПитання ЛЗ завжди перебувало в центрі уваги багатьох лінгвістів, оскільки воно розкриває специфіку взаємодії мов, причини появи запозичених слів у мові-реципієнті, роль та місце цих запозичень у її лексичній системі, а також етапи асиміляції запозиченої лексики та ступені її адаптації. В історії французької мови XVI століття залишається періодом бурхливого розвитку країни в політичному, економічному та культурному планах, етапом становлення національної писемно-літературної мови, значних реформ в орфографії та системі лексичного складу французької мови, здійснених відомими діячами століття: граматистами, друкарями, письменниками, перекладачами. Нововведення були повязані, по-перше, з пошуком стандарту французького письма, а, по-друге, з питанням збагачення та розширення вокабуляру лексично "бідної" французької мови представленої доби. Разом з тим адаптація лексичних запозичень до французької мови вимагала розвязання значної кількості питань, зокрема визначення шляхів писемної фіксації та семантичної адаптації запозичень у відповідній мовній системі. Практичне значення дослідження полягає в можливості використовувати одержані результати у викладанні загальних курсів з історії французької мови (розділи "Соціокультурна ситуація Франції у період Відродження", "Система вокалізму французької мови XVI століття", "Графічна система доби Відродження"), орфоепії (розділ "Орфоепія у французькій мові"), лексикології (розділи "Розвиток лексики французької мови у XVI столітті", "Запозичення та шляхи збагачення словникового складу французької мови"), у спецкурсі з філології "Еволюція та розвиток основних принципів французької орфографії", а також на заняттях з практики французької мови.Яскравим прикладом такої пуристичної діяльності є закон № 94-665 (закон Тубона / Loi Toubon /), ухвалений 4 серпня 1994 р., згідно з яким французький народ не може більше використовувати іноземні вислови та терміни, якщо французька мова має власні відповідники. Беручи до уваги те, що XVI століття було повязане, по-перше, з пошуком єдиного орфографічного стандарту, по-друге, з процесом збагачення лексичного складу французької мови, вищезгадані дії сприяли лінгвістичному зросту французької національної писемно-літературної мови зазначеного століття. Письменники й перекладачі працювали над лексичним фондом французької мови, базуючись на двох основних тенденціях: 1) створення нових лексичних одиниць, використовуючи ресурси французької мови (інтралінгвальні фактори); 2) запозичення іншомовної лексики (екстралінгвальні фактори). Кожній мові властивий ряд звуків (або фонем), які складають її фонологічну систему. Щодо фонологічної системи мови-джерела, за умови, якщо в запозичених словах з провансальського діалекту були фонеми, невластиві французькій мові, відбувалась орієнтація на їхнє графічне зображення.Так, перед вченими XVI століття постали такі основні проблеми: питання стандартизації орфографічної системи французької мови та процес збагачення її лексичного складу. На відміну від фонологічних систем мов-джерел фонологічна система французької мови була найскладнішою. Проведений фонографічний аналіз особливостей адаптації ЛЗ у французькій мові представленого періоду виявив, що насамперед зміни відбувалися на фонетичному рівні. Оскільки графічна система французької мови того часу була більш-менш стабільною, уся адаптована лексика підпорядковувалась цьому писемному стандарту. У результаті проведеної наукової роботи виокремлено два типи графем контактуючих мов: 1) графеми, властиві французькій мові, що відтворюються в мові-реципієнті за допомогою інших фонем; 2) графеми, невластиві французькій мові.