Історія пісень на слова Б. Лепкого, які були спопуляризовані у час Першої світової війни та міжвоєнний період. Уточнення та доповнення щодо датування, жанрово-тематичної атрибуції текстів. Перспективи фольклоризаційних процесів над авторськими піснями.
Аннотация к работе
фольклорні ремінісценції воєнних поезій б. лепкого (з історії народного життя пісень «що то за грім, осінній грім», «чи то буря, чи то грім»)У статті розглядається історія двох пісень на слова Богдана Лепкого, які були спопуляризовані у час Першої світової війни та міжвоєнний період. Богдана Лепкого сміло можна назвати батьком стрілецьких бардів, тим паче що його молодшим братом був один з найбільш відомих піснярів - Левко Лепкий, творчість якого «дихала ліризмом, традиційною українською розчуленістю» [12, с. Відтак ці твори вже від самої ідеї їх створення мали багато передумов для того, щоб увійти у репертуар українських військових формувань модерної доби, починаючи від Легіону УСС, стрілецтва УГА, і закінчуючи середовищем бійців та симпатиків Української Повстанської Армії (УПА). Зміна семантичного навантаження фольклорного концепту «доля» дістає політично марковане спрямування у мотиві «український народ вирушає у похід за кращою долею»: То двигнувся в поход Український народ, Щоб здобути собі лучшу долю, Най ревуть боруни, Та най бють перуни, Він як повінь розллється по полю... Наприклад, очевидним є семантико-синтаксичне шліфування індивідуально-авторського стилю вірша за рахунок спрощення зачину, заміни авторських неологізмів («Чи то буря, чи то грім,/ Чи гуде хмаролім» ^ «Чи то буря, чи то грім, чи то в горах грає грім» (Опілля), «Чи то буря, чи то грім, що у хмарі гуде він» (Західне Полісся) [30, с.Діахронний погляд на трансформаційні процеси усної народної традиції у ХХ столітті дозволяє зрезюмувати, що поетичні твори Б. Лепкого «Що то за грім, осінній грім», «Чи то буря, чи то грім», фольклоризувалися та органічно увійшли у контекст культурного життя українства не тільки січового-стрілецького періоду. Його зумовили глибокі чуттєві образи, що взорують до народнопісенної символіки (епічні образи жертовної крові), вдала ритмомелодика, близькість авторської манери письма до народнопісенної стилістки. Це проявляється в домінуванні анафоричних зачинів, тавтології, в композиційних прийомах паралелізму і контрасту.