Фольклористична діяльність видатного вченого М.Ф. Сумцова та його наукова спадщина. Зачинання різних напрямків у дослідженні народної культури родинного та календарного обряду поезії, казкової і легендарної прози, зокрема демонології, ономастики.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАРобота виконана на кафедрі фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ДУНАЄВСЬКА Лідія Францівна, завідувач кафедри фольклористики Інституту Філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ - 17, вул.В умовах утвердження національного менталітету, розбудови української держави, гостро постає проблема теоретичного дослідження тих історичних процесів, котрі через відомі ідеологічні причини деформувалися не лише в багатьох наукових працях, а й у свідомості кількох поколінь. Сумцову належить зачинання різних напрямків у дослідженні народної культури родинного та календарного обряду поезії, казкової і легендарної прози, зокрема демонології, ономастики тощо. Сумцов як учений-етнолог, фольклорист, мабуть, чи не найяскравіший представник культурно-історичного напрямку української фольклористики, бо його етнопсихологічні та історико-генетичні дослідження засвідчують широту масштабів наукових інтересів ученого, його причетність до “живого” народно-етичного слова, магічного дійства та міфологічного мислення, притаманного українському етносу. Обєктом дослідження дисертант обрав історію розвитку української фольклористики 80-их років ХІХ - 20-их років ХХ століття, зокрема - фольклористичну спадщину М. Сумцова. Сумцова за № 2052, що зберігається в центральному державному історичному архіві України в Києві, а також інші фонди цього архіву; наукові праці вченого про українську фольклористику, та дослідження, повязані з його творчою біографією і науковими здобутками.Обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується стан її вивчення, зясовується мета і основні завдання дослідження, визначається предмет, методи дослідження, окреслено його теоретико-методологічну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подається інформація про апробацію роботи та публікацію результатів наукового пошуку, передбачено структуру дисертаційного дослідження. Сумцов акцентував на історичному характері витоків казок, міфів, легенд, оповідок, вказуючи на античну генезу певних сюжетів в епосі народів світу, виявляючи ті зміни, яких вони зазнавали в різних етнічних середовищах. „Накопичення нових етнографічних матеріалів, - зазначає дослідник, - краще знайомство з давніми літературами, ознайомлення з казками народів Африки, Америки і Австралії, на думку вченого, відкрило б подібність там, де про неї раніше не підозрювали, виявило багато звязків між памятками усної словесності”. Сумцов наводить приклади з історії, коли відьми викликали посуху, в 1709 році на Поділлі шляхтянку Яворську було звинувачено в тому, що вона “затримувала дощі”, а в 1711 році на Волині було також звинувачено у цьому “злочині” кількох жінок. Сумцов називав думи та історичні пісні: „Обидві галузі української історичної поезії - думи й історичні пісні, - писав дослідник, - роблять укупі одну велику будівлю народної праці надзвичайної наукової і суспільної ваги”.Сковороди - гуманіста, філософа, творчість якого розвивалась під безпосереднім впливом культури XVII ст., зокрема фольклорних традицій українського народу. Сумцов вбачав вивчення його творчості у нерозривному звязку з фольклором, бо у творах народного генія та літературних памятках минулого прихована таємниця народження української нації, її самобутньої культури. Сумцов як досвідчений етнолог акцентував на художньо-історичному тлі поеми “Енеїда”, і показав художню специфіку відображення фольклорно-етнографічних традицій, зокрема, обрядових дійств, казкових образів, народних пісень, танців, проклять, поминання померлих тощо. Українські письменники - Сковорода, Котляревський, Квітка-Основяненко, Шевченко, Манжура, Франко, Грінченко та ін. були одночасно і фольклористами з тією лише різницею, що у письменників нової літератури фольклорно-етнографічні дослідження йдуть осібно, у вигляді окремих збірників та журнальних статей, а у письменників ранніх фольклорно-етнографічні елементи органічно вмонтовані в літературні твори, так що письменник часто зливається з фольклористом. На думку вченого, в основу кожного фольклорно-етнографічного елементу покладено народне слово, а Шевченко, як ніхто інший, возвеличив слово як знаряддя думки і творчості, як могутню реальну силу, як захист власної гідності і своєї народності.