Приналежність фольклору до духовної культури. Прояв національного характеру у фольклорі. Зв"язок фольклору з іншими формами духовної культури. Жанрове багатство фольклорних творів. Фольклорна традиція Рівненського краю: жанрово-видова проблематика.
Аннотация к работе
Термін „фольклор" походить від англійського folk - рід, народ, lore - знання, що разом означають „народна мудрість, народознавство". Значна роль при цьому відводиться памяті, з допомогою якої фіксуються сюжети, тексти, форми, стереотипи. Текст народної поезії не мав автора, тобто був анонімним, щоразу народжувався як нова форма, тобто усне „текст-слово” було варіативним. Кожний твір був колективним - це означало, що кожен слухач мав можливість додати до чужого своє, тобто його автором була колективна мовна особистість у певному фольклорному соціумі [10, 21]. Фольклорний текст був імпровізійним, виконавець не просто відтворював текст, але й був співавтором прочитаного, проспіваного (це характерна ознака казок, легенд, частівок, бувальщин, коломийок).Як складова словянської словесності, український фольклор містить чимало спільного з усною народною творчістю несловянських народів - фінів, литовців, румунів. Однак, за свідченням науковців, найбагатший фольклор - все ж український, сформований на трипільській культурі у 6-4 ст. до н.е.; українці „одарені з природи великими музикальними здібностями і поетичним талантом, мають у порівнянні з іншими східнословянськими народами найбагатшу, найбільш розвинену народну поезію” [10, 25].Етнографія вважається джерельною базою вивчення народної творчості. Характер літературно-фольклорних взаємин змінюється залежно від епохи, історико-суспільних факторів, стану розвитку художньої культури народу, літературної мови, творчої індивідуальності письменника, змістового спрямування художнього твору тощо. Між фольклором і літературою існують певні відмінності, зокрема у змалюванні героїв. Якщо література "намагається" індивідуалізувати персонажа, його мову, то фольклор - типізує і героя, і його спілкування з навколишнім світом. Стефаник побудував соціально-побутову проблематику новелістики на основі принципів функціонування балади, хроніки, рекрутсько-жовнірських пісень тощо.Пізнати його особливий світ можна, осягнувши єдність, взаємозвязок образів, мотивів, сюжетів, тобто всіх частин цієї цілісної системи. Така система дає можливість людині зрозуміти довколишній світ, орієнтуватися в ньому, про що свідчать збережені традиції родинної і календарної обрядовості та записи фольклорних творів [18, 263]. Дослідники зазначають, що фольклорний жанр - це сукупність творів, обєднаних спільністю поетичної системи, побутового призначення, форм виконання і музичної форми. Фольклорні жанри живуть не ізольовано, а розвиваються в тісних взаємозвязках. До поетичної народної творчості належать: пісні, голосіння, думи, билини, приказки, примовки, прислівя, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми, тобто пареміографічні жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родових відносин.Кожний регіон України відзначається своєрідними природно-географічними умовами, неповторним етнічним автопортретом. Фольклор, як правило, виявляється у вигляді “фольклорних діалектів" (Ю. Ледняк), тобто має регіональну специфіку. Регіоном називають соціальний та географічний простір, в якому відбувається соціалізація людини, формування, збереження та трансляція норм життя. Кирчіва, котрий досліджує визначальні прикмети загальнонаціональної спільності і цілісності українського фольклору та його регіональні, локальні риси, особливості міжетнічних взаємозвязків і взаємовпливів, роботи фольклористів Поділля (C.Фольклор весняно-літнього циклу на Західному Поліссі до цього часу зберігає чимало специфічних характеристик. З-поміж таких - збереження архаїчного календарного синкретизму весняних та літніх пісень; чітко виражена міжжанрова дифузія текстів (веснянки - постові пісні; постові - петрівчані; веснянки - рогульки - купальські - петрівчані; петрівчані - ягідні та под); пантеїстичне обожнювання явищ природи (для прикладу, збереження у змісті окремих весняних пісень архаїчного уявлення про Зиму як про хтонічну істоту); відтворення у змісті ранньовесняного комплексу (подібно як і в літньому) елементів офірування; присутність у змісті весняно-літніх обрядодій та фольклорі цього періоду реалій волочебного обряду (хоча назва „волочебні пісні" на Західному Поліссі на даний момент відсутня, схоже, її витіснила новіша - „постові пісні", основним змістом яких так само, як і волочебних, є тема сирітства та мандрів через Дунай). Попри те, що прихід весни на Західному Поліссі (як і на решті українських земель) супроводжувався виконанням цілого ряду весняних пісень, лише досить обмежена кількість із них охоплює своїм побутуванням усю територію краю (з них найбільш поширена - „Ти Весна наша красна”). Оригінальною та, вочевидь, доволі архаїчною особливістю весняних пісень на Західному Поліссі є поодиноко збережені до сьогодні відомості про приурочування виконання веснянок-закличок до свята Юрія (це знову ж таки при тому, що власне юрївських пісень на Західному Поліссі, як і на решті етнічної української території, майже не знають). Однією з
План
Зміст
1. Походження поняття фольклор та приналежність до духовної культури
2. Прояв національного характеру у фольклорі
3. Звязок фольклору з іншими формами духовної культури
4. Жанрове багатство фольклорних творів
5. Особливості фольклору різних регіонів України
6. Особливості розвитку фольклорної традиції Рівненського краю: характерні риси, жанрово-видова проблематика
7. Розвиток та репрезентаця фольклору в умовах сьогодення
Список використаної літератури
1. Походження поняття фольклор та приналежність до духовної культури
Список литературы
1. Білик О. Щедрівки Західного Полісся: господарський аспект // Фольклористичні зошити. - 2003. - Вип.6 - С.55-69.
2. Білик О. Ягідні пісні - оригінальне явище фольклору Західного Полісся / Минуле і сучасне Волині й Полісся: народне мистецтво і духовність. Збірник наукових праць. - Вип.15. - Луцьк, 2005. - С.76 - 79.
3. Грица C. Фольклор у просторі і часі. - Тернопіль, 2000. - 224 c.
4. Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. - К.: Наук. думка, 1975. - 271 c.
5. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. - К.: Ред. часопису „Народознавство", 2001. - 576 c.
6. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. - Львів, 2002. - 350 c.
7. Кононенко П.П. Українознавство. Навчальний посібник. - К.: Заповіт, 1994. - 320 с.
8. Мишанич С.В. Система жанрів в українському фольклорі // Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - C.263-276.
9. Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література. - К.: Вища шк., 1991. - 190 c.
10. Русин М.Ю. Фольклор: традиції і сучасність. - К., 1991. - 103 c.
11. Таланчук О.М. Українознавство. Усна народна творчість: Навчально-методичний посібник. - К.: Либідь, 1998. - 248 c.