Наявність світоглядних детермінант, що мають глибинний сенс у філософії доби Відродження. Універсальні риси Людини як специфічного мікро-макрокосму у площині буття. Визначення метафізичних основ пантеїстичної діалектики і неоплатонізму М. Фічіно.
Аннотация к работе
ФЛОРЕНТІЙСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЗМ МАРСІЛІО ФІЧІНОЯкщо за часів пізнього Середньовіччя переважна кількість язичницьких філософів була частково дозволена, то відновлення ідеалістичних міркувань у культурно-історичному континуумі надалі мало вагомий сенс для всієї традиції інтелектуалізму. Різнопланові контексти тривалих богословських студій уможливили подальший занепад семі вільних мистецтв у їх первинному вигляді, змусивши громадськість до прийняття у своє лоно іншого культурного феномена - гуманістичної філології. Стало зрозуміло, що прибуття греків до Італії повинно було сприяти посиленому вивченню класичного спадку. Козімо Медичі подарував Фічіно віллу Карреджі, щоб той на дозвіллі й спокої міг вільно присвятити себе народженню академії, котра не була організованою школою, а стала вільним обєднанням учених і шанувальників класичної філософії. Так само, як Христофор Ландіно і Анжело Поліціано, він розглядав людину як істоту, органічно поєднану з богом (мікрокосмос), котра відображає гармонійну будову світу [9].