Характер антропогенної трансформації флори. Місце Хотинської височини у флористичному районуванні України. Оцінка флори та аналіз її раритетного компоненту. Репрезентативність мережі природно-заповідного фонду регіону й шляхи оптимізації його структури.
Аннотация к работе
національна академія наук україни національний ботанічний сад ім. м.м. гришкаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук Робота виконана на кафедрі ботаніки та охорони природи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: кандидат біологічних наук, доцент ЧОРНЕЙ Ілля Ілліч, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри ботаніки та охорони природи Холодного НАН України, провідний науковий співробітник відділу систематики та флористики судинних рослин кандидат біологічних наук ЛЮБІНСЬКА Людмила Григорівна, Камянець-Подільський державний університет, доцент кафедри біології та методики її викладання Захист відбудеться “16” листопада 2007 р. о 12оо годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.215.01 при Національному ботанічному саду ім.Спрощення флористичного складу внаслідок антропогенної діяльності неминуче супроводжується не тільки зниженням стійкості рослинного покриву, але й зменшенням потенційних можливостей еволюції, штучним збідненням філогенезу, філоценогенезу та біотогенезу (Березуцкий, 1999). Оскільки досі про видовий склад судинних рослин Хотинської височини були наявні тільки фрагментарні відомості, детальні флористичні дослідження в межах регіону є актуальною проблемою сьогодення. Дисертаційна робота виконувалася впродовж 2001-2006 рр. відповідно до планів науково-дослідних тем кафедри ботаніки та охорони природи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Організація моніторингу за станом рослинного покриву ботанічних заповідних обєктів та еколого-географічний аналіз видового складу інтродукованої флори Буковини” (номер державної реєстрації 0102U006608), „Розробка наукових основ формування трансзональних екомереж як структурно-функціональної основи сталого розвитку та елемента національної екомережі” (номер державної реєстрації 01034002587) та „Розробка і впровадження методики ідентифікації ключових ботанічних територій у регіоні Українських Карпат (на прикладі Буковини)” (номер державної реєстрації 0107U001246). 6) проаналізувати репрезентативність мережі природно-заповідного фонду регіону й обґрунтувати шляхи оптимізації його структури. Дано загальну созологічну оцінку флори та проаналізовано репрезентативність мережі природно-заповідного фонду регіону.У повоєнний період (із 1945 р.) відомості про флору можна знайти у публікаціях, присвячених лучній та лісовій рослинності Хотинської височини (Артемчук, 1956; Пятаченко, 1956; Горохова, 1959; Горохова, Солодкова, 1970, 1974; Заец, Солодкова, 1978; Солодкова, Заец, Стефаник, 1978), видам різних груп господарського значення (Горохова, Шеляг-Сосонко, 1961; Горохова, Солодкова, Костевич, 1976), характеристиці заповідних обєктів Хотинської височини (Горохова, Швиденко, 1966; Заєць, Солодкова, Стойко, 1980; Вайнагий, Стефаник, Якимчук, 1989) та раритетним видам (Байрова, 1972; Чорней, Смолінська, Королюк, 1994; Чорней, 1997, 2002; Чорней, Буджак, Термена, 1999, 2001; Загульський, 1993, 2001). У результаті досліджень було встановлено, що флора судинних рослин Хотинської височини налічує 1125 видів, які належать до 499 родів, 117 родин і 5 відділів. У складі флори регіону найбільший відсоток становлять родини та роди, що охоплюють по 1-му виду (34 родини або 29,0% і 298 родів або 59,7%), та родини, представлені 1-им родом (58; 49,6%). За типами підземних пагонів у складі флори Хотинської височини домінують кореневищні рослини (435; 38,7%), а саме короткокореневищні (248; 22,0%), та притаманні флорам середземноморського типу каудексові види (242; 21,5%). Серед зональних типів ареалів у складі флори Хотинської височини переважають відносно широкі флорозональні ареатипи, зокрема, панують види з меридіонально-температним (265; 23,6%), меридіонально-бореальним (203; 18,0%), субмеридіонально-температним (194; 17,2%) і субмеридіонально-бореальним (133; 11,8%) типами ареалів.Вона нараховує 1125 видів із 499 родів, 117 родин і 5 відділів. Уперше для регіону наводяться 144 види, більшість із яких є адвентивними. Формування флори в зоні взаємопереходу великих фітохорій (Центральноєвропейської та Східноєвропейської флористичних провінцій) зумовило перехідний характер флори, що знайшло відображення на родинно-видових і родо-видових таксономічних спектрах. Аналіз екологічної структури флори свідчить про переважання в її складі геліофітів (44,9%), мезофітів (37,4%) і мезотрофів (35,8%), що характерно для Середньоєвропейських флор. Унаслідок географічного аналізу встановлено, що у складі флори переважають види з широким зональним розподілом, зокрема види з меридіонально-температним (23,6%), меридіонально-бореальним (18,0%), субмеридіонально-температним (17,2%) і субмеридіонально-бореальним (11,8%) типами ареалів; тяжінням до регіонів з підвищеною океанічністю клімату (58,4%), європейськими (28,9%) та європейсько-західноазійськими (24,3%) ареалами.