Актуальність естетичних ідей феноменолога Моріса Мерло-Понті у вивченні мови образотворчого мистецтва. Застосування феноменології М. Мерло-Понті як теоретичної основи у витлумаченні феномену тропосу в мистецтві. Концепції стилю та перцептивного смислу.
Аннотация к работе
Вячеславова Олена, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії та соціології, Національний медичний університет ім.Мерло-Понті як теоретичної основи у витлумаченні феномену тропосу в мистецтві. Мерло-Понті, акцентована діакритична концепція значення як розбіжності, запропонована феноменологом під впливом теорії Ф. де Соссюра, та її продуктивність у вивченні мови образотворчості. Мерло-Понті та пізнього Р Барта щодо мистецтва була предметом уваги Маргерит Іверсен [47]. Значну увагу приділяли дослідники відношенням феноменології Мерло-Понті та лінгвістичної теорії Ф. де Соссюра, проясненню діакритичної концепції значення, яку пропонував філософ. Мерло-Понті, у якій запитування про буття, мистецтво, смисли, мову сприйняття, вираження, людину та соціальність були тісно переплетені, сприяє збагаченню уявлень про феномен образотворчого мистецтва, який потрапляє внаслідок таких стратегій на перетин різних дослідницьких перспектив.Мерло-Понті пропонує нам феноменологію образотворчої мови як методологічний підхід, який дозволяє у вивченні мови мистецтва не обмежуватись семіотичними моделями. За такого підходу проблема мови мистецтва перетворюється на проблему авторського, або індивідуального стилю, що розглядається на основі діакритичної концепції значення як розбіжності ("відхилення"), висунутої М. Дослідження смислових структур привело філософа до опрацювання концепту перцептивного смислу Привілейованою формою вираження останнього виступає образотворче мистецтво. Мистецтво як спосіб реалізації онтології видимого та маніфестації перцептивного смислу спирається на семантичний механізм двоїстого бачення "факту" та "сутності" ("виміру"), у якому "факт" (видиме, речовинне) виступає в статусі норми, а "сутність" (невидиме, смислове) - відхилення від норми, що веде до утворення значення. Простежується кореляція настанов риторичної теорії тропосу за якими відношення норми та її порушення утворює структуру риторичної фігури і механізм породження непрямого смислу, та діакритичної концепції значення як розбіжності, запропонованої М.