Визначення джерелознавчих та концептуальних основ дослідження. Загальні основи класифікації вправ Ізилора Філіппа. Ретроспекція об’єктно-предметної термінології. Гуманітарні форми ейдетики феномену вправ. Аналіз дефініційної структури - явища і процесів.
Аннотация к работе
Київський національний університет культури і мистецтвРобота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і мистецтв України, м. Гнесіних, професор кафедри сучасних проблем музичної педагогіки, освіти та культури Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Деменко Борис Вадимович, Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри теорії музики і музичного виховання кандидат мистецтвознавства. Захист відбудеться 20 .06 2003 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01133, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01133, м.У дисертаційній роботі досліджується феномен вправ Ізидора Едмонда Філіппа (1863 - 1958) у світовій культурі фортепіанного виконавства. Явище досить відоме в історії, теорії фортепіанного мистецтва і педагогіки, залишається ще маловивченим у музичній культурології, науці та широкій практиці виконавського опанування фортепіанною музикою не лише в Україні, Росії, інших країнах, але й у самій Франції. Філіппом за їх допомогою видатні результати у вихованні артистичної молоді багатьох країн світу впродовж більш ніж піввікової виконавської, педагогічної, композиторської, публіцистичної й музичної культурно-просвітницької діяльності зумовлюють актуальність проведення спеціального дослідження незвичайного феномену як у вітчизняній, твк і зарубіжній музичній культурі, науці та мистецтві. Також і аналіз відомих роздумів видатних вітчизняних та зарубіжних фахівців про роботу над піаністичними вправами у низці інших питань розвитку піаністичної культури, педагогіки та методики показують, що такий важливий засіб здійснення дидактичного принципу міцності засвоєння знань, навичок та вмінь, яким є вправа у процесі її проведення, в системному знанні належним чином не усвідомлюється. Причиною тому було осмислення сутності вправи в теорії та практиці фортепіанного виконавства поза спеціальними науковими дослідженнями, лише побіжно, у низці більш загальних або часткових проблем (А.У світовій історії й теорії фортепіанного виконавства ці тенденції мають не стільки науково й термінологічно обґрунтоване осмислення, скільки відбиття практики безпосередньої педагогічної роботи, в якій “індивідуально” створювані мішані добірки вправ частково включають, таким чином, елементи матеріалу різних типів вправ, які є узагальненням існуючих тенденцій їх диференціації. Філіппа відносяться його “Complete school of technic for the piano”, “Ecole du Mecanisme pour le Piano”, “Gammes Majeures et Mineures /Essai sur la maniere de les travailler”, “Methode elementaire et pratique”, “Une heure le piano”, “Exercices pratiques pour le piano (Introduction aux Exercices Journaliers) тощо. Причому, мусичні та гімнастичні зразки діяльності, як родові також і для вправ, мають сенс лише в їх філософській збалансованості (що, втім, неповинно обмежувати думку про необхідність спеціального навчання вправам як відмінним від родових форм видам діяльності). Її синтетичний відносно зазначених контекстів та виконавських реалій зміст має ту перевагу, що не дозволяє абсолютизувати, як це прийнято в практиці, їх структурно зняті в ньому форми, вбачаючи в кожному з типів вправ, як формалізованому результаті, також і певний етап здійснення поставленої мети проведення вправи - структурний момент загального процесу в цілому: етап здійснення поставленої мети проведення вправи. На цьому етапі отримуються знання про загальні орієнтири (наприклад, “робота над незалежністю пальців”, “техніка виконання октав”, “розвиток гнучкості” тощо), еталони, схеми, правила, інструкції, зразки, вимоги, пояснення, приклади успішного проведення вправ (“підкріплення” дії), параметри необхідного результату, самостійності виконання завдання й самоконтролю, інтервали, частототу й темпи вправляння, його розуміння (елементи теорії у складних випадках), можливий алгоритм послідовності рухів у вправлянні або конкретну орієнтовну основу дій в цілому.