Аналіз концептуальних суїцидологічних положень, що сформували основу західноєвропейської філософії суїциду. Дослідження витоків формування екзистенціально-психоаналітичного підходу до вивчення феномена суїциду у західноєвропейській філософії XIX ст.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Феномен суїциду в історії західноєвропейської філософіїЗахист відбудеться 27 грудня 2007 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 при Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49005, м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дисертація являє собою історико-філософське дослідження, обєктом якого є феномен суїциду. Дане дослідження послужило цілям обґрунтування правомірності створення екзистенціально-психоаналітичної концепції суїциду, згідно з якою свідомість суїцидента є травмованою внаслідок пережитої ним конфліктної ситуації, що розгортається у ситуацію кризову. Зазначено, що виключення людиною зі сфери власних можливостей можливості самогубства відкриває перед нею перспективу буття-супротив-смерті, сполучену з перспективою подолання смерті як можливості.Роздуми про смерть уперше приходять до людини у дитинстві (у віці 3 - 5 років - це страх небуття як страх темряви, самотності, замкнутого простору; у віці 5 - 8 років - це узагальнений страх смерті тощо), відвідують у юності, у середині життя, у старості, тобто супроводжують людину на протязі всього її життєвого шляху. І якщо проблема самогубства виступає обєктом дослідження багатьох наукових галузей - медицини, психології, соціології, юриспруденції, методи яких обмежені, то саме філософія покликана слугувати фундаментом наукової суїцидології, оскільки у своїх межах вона відкриває можливість фундаментального пізнання суті феномена суїциду. У цілому філософська суїцидологія сьогодні недостатньо розвинена, особливо у порівнянні з клінічною суїцидологією та психологією суїциду, хоча саме філософи були у числі перших дослідників цього феномену. У цілому філософськи, чи метафізично поставлене питання про природу суїциду є питання про субєкт суїциду, тобто про людську природу, дослідження якої відбувається у даній роботі шляхом аналізу таких категорій, як „божественність”, „безсмертя”, „абсурд”, „фаталізм”, „песимізм”, „автономія” та інші, що дозволяє проводити суїцидологічне дослідження у контексті загальнофілософської проблематики. Більш того, слід відзначити, що ознайомлення з напрацьованим з проблеми самогубства історико-філософським контекстом разом з вивченням сучасного стану проблеми виступає істотною передумовою процесу розробки профілактичних запобіжних заходів по припиненню суїцидальної діяльності, у межах яких назріла необхідність створення національних програм превенції суїцидів.У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано звязок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету; визначено обєкт, предмет, мету та завдання дослідження; розкрито його теоретико-методологічні засади; сформульовано отримані концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною; установлено науково-практичне значення отриманих результатів; подані форми апробації матеріалу.Погляд на суїцид як раціонально обумовлене явище, його виправдання шляхом утвердження права людини на свободу вибору призвів до розмежування релігійних і філософських поглядів на суїцид. Так, на тлі загального заперечення суїциду у міркуваннях платонівського Сократа про прагнення філософа до смерті простежується суїцидальній зріз, оскільки мислитель зазначає, що заняття людей, відданих філософії, полягає у помиранні й смерті. У цілому проведений аналіз філософської спадщини античних мислителів у контексті проблеми суїциду дозволив виявити екзистенціальні (страх смерті, туга, нудьга, самотність тощо) та психоаналітичні (потяг до смерті, любов/ненависть до життя тощо) суїцидальні мотиви. Августина, згідно з яким не можна однозначно стверджувати, що „людина знаходиться у житті”, оскільки людина може перебувати у житті тільки за умови одночасного перебування і у смерті, а це дорівнює визнанню людини одночасно такою, що живе і помирає. Звідси мислитель зазначає, що людина може перебувати у стані „до смерті”, коли вона живе, „у смерті” і „після смерті”, коли вона вже померла.Подано головні результати аналітичної роботи, які були отримані у процесі рішення основних завдань дисертаційного дослідження, а також окреслено перспективи подальшого філософського осмислення природи феномена суїциду. При цьому необхідно відзначити, що набуття і розвиток можливості смерті для людини виступає актом конструктивним, тоді як самогубство таким не є, залишаючись при будь-яких обставинах актом деструктивним. Навпаки, якщо людина розглядає смерть як можливість, то тим самим вона виключає самогубство як активну дію, у звязку з чим зберігаються відкритість онтологічної перспективи та свобода активної життєдіяльності, що націлена на перетворення реальної дійсності.