Розкриття соціально-філософської сутності категорії справедливості як чільного регулятора людських взаємин на політичному, правовому, морально-етичному та повсякденному рівнях. Роль справедливості як одного із чинників реалізації суспільних орієнтирів.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукВ дисертаційному дослідженні здійснено соціально-філософський аналіз категорії справедливості як визначального феномену людського буття. Розглядаються функції та структура справедливості, відзначається її регулятивна роль в формуванні та розвитку соціального дискурсу. Представлено розуміння справедливості у звязку з концепціями природного права, договірного права, позитивного права. Розглянуто сучасні концепції справедливості: неокантіанська, неогегельянська, “чистого вчення про право”, “відродженого” природного права, трактування справедливості в філософії екзистенціалізму тощо. Зазначається, що комунікація є універсальним надбанням людства й універсальною реальністю суспільного буття, а справедливість є апріорі комунікативним чинником який спрямовує людську комунікацію в соціальному дискурсі, а також що розуміння справедливості-несправедливості може набувати різного змісту у різних субєктів соціальної комунікації.Оскільки соціально-культурний поступ визначається постійним відтворенням матеріальних, соціальних та духовних благ, то на будь-якому зрізі соціальної генези нагальною є проблема їхнього розподілу чи перерерозподілу, власне є проблема відношення до них тих чи інших соціально визначених субєктів (кількісні і якісні показники розподілу матеріального продукту, відношення до владних інститутів та роль в управлінні та розподілі, користування іншими культурними надбаннями суспільства). Суперечності, повязані з відношенням до розподілу благ, проявляються як суперечності між індивідуальним та спільнотним (громадським), між окремими соціальними верствами (наприклад, більшість - меншість), між різними соціально усталеними спільнотами (наприклад, на державно-політичному рівні). Морально-етичне та правове нормування грунтується на фундаментальній соціально-етичній категорії, яку прийнято позначати як “справедливість” - “перша чеснота соціальних інститутів, точно так, як істина - перша чеснота систем думки” (Дж. Проблема справедливості в різному її розумінні хвилює і супроводжує людство протягом усього його соціально-історичного розвитку і в різні часи вона знаходила свої (часто абсолютно різні) тлумачення. Тому науковим завданням дисертації стало соціально-філософське дослідження справедливості як провідної суспільної цінності та сутнісного складника буття соціуму.Отже, у справедливому суспільстві повинні бути установлені свободи громадян, а права, що гарантуються справедливістю, не повинні бути предметом політичного торгу або ж калькуляції політичних інтересів. У поняттях "справедливість" і "несправедливе" оцінювалося всяке соціальне явище, що має відношення до поведінки людей, закону, суду, судового рішення, законодавчих актів, діяльності державних органів, юристів, політичних діячів тощо. Зазначено, що в античній філософії розуміння категорії “справедливість” як соціального феномена ведеться від Геракліта і піфагорейців, для яких справедливість полягає в тім, щоб наслідувати загальному божественному Логосу. Епікур розглядає справедливість як природне право зі змістом, що змінюється (у залежності від місця, часу й обставин), а закони, що їй відповідають, є засобом публічної гарантії свободи. Беконом закону як справедливості випливає з його твердження, що людям притаманні уже від природи певні моральні поняття, сформовані під впливом “природного світла і природних законів”.