Богослов’я спілкування як одна з можливих парадигм оновлення сучасного православного богослов’я, його відображення в працях Зізіуласа, Яннараса, Сурозького. Аналіз витоку осмислення подвигу "життя у Бозі" в світлі останніх здобутків філософської думки.
Аннотация к работе
Феномен спілкування в релігійно-філософській традиціїНезважаючи на те, що цей напрям не являє собою цілісної завершеної теологічної лінії, його адепти послідовно обстоюють такі ідеї: визнання онтологічної значимості спілкування для божественного внутрішньоіпостасного співбуття; визнання цієї значимості для особистісної екзистенції та оживотворення людського буття через входження людини в спілкування з Богом; первинність богоспілкування порівняно з богопізнанням тощо. Зосередимося на розгляді спільних для богословя спілкування та філософії діалогу концептів «спілкування», «діалогу», діалектики «Я - Ти», «відкритості», «зустрічі», окреслюючи спільне смислове поле її значень. Якщо йдеться про Бога як найвизначнішого Іншого, з яким можна вступити в діалог чи долучитися до розмови, або принаймні постояти в світлі Його слів, в парадигмі богословя спілкування постає питання про Іншого як про гаранта онтологічного статусу «Я». «Діалог не обмежується спілкуванням двох людей одного з одним, він… є стосунком людей одного до одного, що виражається в їхньому спілкуванні» [8, 129]. Він глибоко вкорінений в тринітаристиці, яка закладає парадигму співбуття іпостасей Бога в собі, Бога та людини, людини та людини однією з одною через Бога, Бога і християнської спільноти людей.