Становлення сорому як етико-філософської проблеми. Взаємозв’язок сорому і совісті, форми самооцінки людини. Почуття сорому і провини, особливості їх прояву в сенсі характеристик особистості. Значення сорому і вини як чинників соціокультурної регуляції.
Аннотация к работе
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника МОН України, м. Ларіонова Вікторія Костянтинівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України, завідувач кафедри філософії.Зміст, сутність та форми вияву сорому є складною етичною проблемою, яка повязується з особливостями світосприйняття людини, станом її душі, мотивацією вчинків й самосвідомістю, а також із визначенням пріоритетів у системі суспільних орієнтацій. Вибір між добром і злом, увага до різних сфер життя особистості сприяють виробленню орієнтирів для осмислення сутності сучасної моральнісної культури суспільства, яка на рівні зовнішньої соціальної санкції констатує те, що сором набуває характеру морального почуття і легітимної ціннісної орієнтації, посідаючи вагоме місце у людському бутті. сором совість провина самооцінка Згідно Ф.Ніцше: «Сором, сором, сором - ось історія людини!» «Людина правильно бачить себе тільки в хвилини сорому», - цю думку висловив К.С.Льюіс. Проте залишається незясованою парадоксальність цього феномена: видима однаковість проявів сорому та багатоманіття причин його виникнення; гальмування почуттям сорому учинення не лише аморальних, але й гідних вчинків; переживання цього почуття тими, хто, здавалося б, уже перейшов усі межі дозволеного. Філософсько-духовний спадок Платона (виховання у людини почуття сорому), Аристотеля (тісний взаємозвязок проблеми сорому з питаннями суспільного життя людей), Демокріта (висока моральна цінність сорому), Епікура, Сенеки, Августина Блаженного (феномен сорому як оберіг чистоти помислів і дій), М.Монтеня, І.Канта (сором залежить від почуття честі і має божественне походження) і багатьох інших мислителів залишається непересічно актуальним саме у своїй етичній частині.У історичному поступі розгляд поняття «сором» відбувається за такими основними напрямками: сором як наслідок порушення законів ритуалу (давньокитайська традиція); сором як один із проявів совісті (ранні стоїки: Зенон, Христип); усвідомлення високої моральної цінності сорому та розробка систем виховання на основі цього явища (Теофраст, Демокріт, Платон); заперечення сорому як такого чи, точніше, прагнення його нівелювати (Ф.Ніцше, З.Фрейд). «Методологічні підходи до розгляду природи сорому» розглянуто наявність декількох принципово різних методологічних підходів до вивчення природи сорому, які окреслили своєрідні лінії оцінки аналізу цього явища, розуміння його природи та сутності. У філософії християнства сором розуміли двозначно: з одного боку, це почуття неповноцінності, недосконалості людини (сором - перше почуття, яке людина відчула, скуштувавши плоди із Дерева пізнання), а з іншого - особлива форма розкаяння у гріху (сором як сила, що очищує). Французькі матеріалісти XVIII століття не погоджувались із визнанням надприродного походження сорому і зазвичай вказували на природні, матеріальні причини (Ш.Л.Монтескє, Д.Діро). Ч.Дарвін вважав сором «вродженою схильністю» людини. У дисертації висловлюється думка, що сором і совість посідають різне місце у духовно-моральному світі особистості: якщо сором відноситься до категорії почуттів, то совість є сталим компонентом, що впливає на вчинки людини й особистісні переживання, які до них відносяться.Здійснене дослідження дає підстави стверджувати, що сором є одним з найскладніших етичних феноменів, незмінним компонентом моральної природи особистості. Саме здатність відчувати сором передусім сприяє процесу пробудження і розвитку моральної свідомості людини. Сором, відчуття жалю про здійснений вчинок здатні призводити до якісно нового стану душі, іншого рівня переживання, самоприйняття і самопочуття, що, в тім, зазвичай не усвідомлюється людиною. Морально здорова особистість соромиться не лише власних вчинків, а й приймає на себе відповідальність за вчинки інших людей, суспільства, дії всього людства. Сором і совість займають різне місце у духовно-моральному світі особистості: якщо сором відноситься до категорії почуттів (емоційних станів), то совість є постійним компонентом, що впливає на вчинки людини і особистісні переживання, які до них відносяться.