Вивчення гегелівського розуміння феномену релігії. Виокремлення основних етапів розвитку гегелівської думки та розкриття особливостей тлумачення релігії на кожному з них. Гегелівська інтерпретація релігійної свідомості. Діалектика людини та Бога у Гегеля.
Аннотация к работе
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукПроте його результатом можна вважати лише усвідомлення того, що релігія не є наслідком дії тих конкретних історичних обставин, в яких опиняється людство на певному етапі свого розвитку, або ж ілюзією, сферою хибних думок, помилкових знань про навколишній світ. Відповідно до того, як в процесі історії людина приходила до усвідомлення самої себе, змінювалось й її відношення до релігії, її розуміння цього духовного явища. Своїм науковим здобутком він залишив помітний слід у дослідженні історії релігії, заклав основи її філософсько-епістемологічного аналізу, феноменологічного вивчення релігійної свідомості, розвитку герменевтичного релігієзнавства. розкрити головні положення вчення Гегеля про релігію, проаналізувавши розуміння німецьким філософом феноменології релігійної свідомості, діалектики людського та божественного, функцій релігії в історії, суспільстві та державі; розкрити значення вчення Г.Гегеля про релігію для сучасної вітчизняної філософії релігії.У першому розділі "Філософія Г.Гегеля в історико-філософській літературі" дисертант аналізує дослідницьку літературу, присвячену гегелівській філософії і доводить необхідність додаткового вивчення розуміння релігії німецьким філософом. Дисертант підкреслює необхідність дослідження вчення Г.Гегеля про релігію у його цілісності, що потребує, зокрема, розкриття особливостей інтерпретації релігії в ранніх працях філософа, дослідження його концепції релігійної форми свідомості й діалектики скінченного (людини) та нескінченного (Бога), аналізу розуміння німецьким філософом ролі та значення релігії в історії, суспільстві та державі, зясування впливу принципів системності та історизму на його тлумачення релігії. Другий розділ дисертації "Розуміння релігії в ранніх творах Гегеля" присвячений дослідженню процесу становлення гегелівських поглядів на феномен релігії в дофеноменологічний період його творчості; аналізується також місце, значення та особливості розуміння людини, суспільства, історії та релігії в працях цього періоду. З перших своїх праць, в яких Г.Гегель більше зацікавлений проблемами релігії, людини, суспільства і лише поступово формує теоретико-пізнавальну концепцію релігії, німецький філософ виходить за межі кантівського редукування сутності релігії до етики, хоча, водночас, й приймає проведений І.Кантом поділ на богослужбову релігію та "релігію в межах лише розуму". В дисертації доводиться, що наслідком цього стало таке розуміння співвідношення філософії та релігії німецьким філософом, коли релігія, в якій відбувається безпосереднє переживання нескінченного в скінченному, перевищує філософію, котра дає лише раціональні визначення рефлексії, протиставлені одне одному.У висновках проведені теоретичні підсумки дослідження феномену релігії в гегелівській філософії й окреслюються перспективи подальшої роботи над цією темою. Його концепція розвивалась від первинного ототожнення релігії з мораллю й критики позитивності релігії та виявлення внутрішньої моральнісності й релігійності в самому житті до розуміння релігії як відношення духу скінченного до духу нескінченного, в якому пізнається нескінченна сутність скінченного, тобто розкривається тотожність людини та Бога. Основним фактором, який обумовлював зміни поглядів філософа у дофеноменологічний період його творчості, було критичне переосмислення кантівської теорії. Релігія для Гегеля є форма свідомості, розвиток якої здійснюється історично й втілюється в релігіях, що існують та існували. Досягненням гегелівської філософії релігії є те, що її предмет, архітектоніка історії релігії розгортаються ним як дослідження таких протиріч між скінченністю індивіда та нескінченністю Бога, між субєктивними волею, спрямованостями індивідів та обєктивністю як самостійним наявним буттям, між вільною цілеспрямованістю та закономірністю існування конкретних форм релігії, що виникають, знімаються, а в подальшому перетворюються на нову форму.