Категоричне неприйняття комуністичних норм у процесі створення літературного тексту як особливість суспільного стану масового "мистецького мовчання" в Україні у 70-х роках ХХ століття. Характерні ознаки поетичного світосприйняття "тихих ліриків".
Аннотация к работе
Становлення «тихих» відбувалося у полеміці із суспільно-політичною дійсністю, що призвело до її цілковитої усуненості зі сфери поетичного простору, де центром постав внутрішній світ ліричного героя, сконцентрований на його емоційній сфері. Поезію 1960-1980-х років в українському літературознавстві аналізували крізь призму різних стильових тенденцій з урахуванням досвіду найпомітніших літературних індивідуальностей, однак незначну увагу приділяли вивченню суспільно-політичних, культурно-ідеологічних та художньо-естетичних аспектів поетичного феномену «тихої лірики». Метою роботи є виокремлення фундаментальних світоглядних рис естетичної платформи «тихої лірики», які, формуючи художньо-образну систему «негучних» поетів, відображали творчу індивідуальність представників вказаного феномену, їхню неоднозначність у культурному процесі 1960-1980-х років. Навязлива русифікація та дискримінація українського культурного контингенту вже на початку 70-х років ХХ століття зумовили суспільний стан масового «мистецького мовчання», який полягав у категоричному неприйнятті комуністичних норм у процесі творення літературного тексту, що й експлікувалося у мистецько-естетичному явищі «тихої лірики». Серед яскравих представників мистецького простору, які ввійшли у творче русло «тихої лірики» та вирізнялися ідеологічною позицією «тиші-naturalis silentio / мовчанняhomo sdilentio», варто відзначити творчість Г.