Особливості філософського тлумачення поняття "переклад". Співвідношення герменевтики і перекладу. Погляд Ф. Шляєрмахера на концепцію перекладу. Концепт перекладу Г.Г. Гадамера. Авторський стиль і способи його відтворення з точки зору перекладознавства.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА РЕФЕРАТ до складання кандидатського іспиту з філософії на тему: «Феномен перекладання: індивідуальний стиль автора»На сьогодні звязок письмового і усного перекладу такою наукою як герменевтика очевидний, проте філософія мови спочатку не мала безпосереднього звязку з перекладом, а більш займалася екзистенціальним значенням мови для людини. Герменевтика ж як мистецтво тлумачення, пояснення текстів (гр. hermeneuein - пояснювати, трактувати) в античній Греції цілком знаходилася у сакральній сфері «належної» інтерпретації священних текстів. Починаючи від Шлеєрмахера герменевтика стала розглядатися як загальна теорія мистецтва розуміння і навіть як одна з методологічних основ гуманітарних наук [Historisches Worterbuch der Philosophie. Якщо теорія перекладу, це та ж історія перекладознавства, але очищена від проявів субєктивного фактору та систематизована на обєктивних засадах, то історія перекладознавства - це персоніфікована та драматизована теорія перекладу, в якій кожне наукове поняття та теоретичне положення містить ярлик, в якому вказані особи, дати та конкретні обставини, повязані з їхньою появою в науці. Стратегії перекладу, котрі мають справу з такими двома основними завданнями як вибір джерельних текстів для перекладу та розробкою методу перекладів цих текстів, неодмінно виникають як реакція на внутрішню ситуацію в культурі й обумовлюються цілою низкою факторів: не лише культурних, але й політичних та економічних.У своєму дослідженні звязку герменевтики з перекладом Демешко П.В. зазначає, що переклад, розуміння і тлумачення мають однакову природу. І будь-який переклад є тлумаченням і інтерпретацією. Відмінність від розуміння у рамках однієї мови полягає лише у тому, що «чужість» мов і відстань між мовами додатково ускладнюють процес розуміння. Виходячи з визначення герменевтики як науки про тлумачення і інтерпретацію тексту, до герменевтичного аспекту перекладу можна віднести питання розуміння і інтерпретації тексту оригіналу перекладачем і питання розуміння й інтерпретації тексту перекладу його реципієнтами. Ольховиков розглядає тлумачення вихідного тексту як відправний пункт у формуванні задуму перекладу: «Не підлягає сумніву, що задум перекладу, що формується як продукт розумової діяльності перекладача, невіддільний від перекладацького бачення авторського задуму, від перекладацького його осмислення, від інтерпретації перекладачем вихідного тексту, інакше - від його тлумачення, а у відповідних випадках від професійного текстологічного його дослідження і свого роду герменевтичного аналізу оригінального тексту - з метою його адекватного перевтілення в мовній матерії тексту перекладу» [Ольховиков 1999, 104].Такий текст вже за своєю природою для читача є несподіваним і чужим (хоча сам Шляєрмахер вважав ідеальним читачем перекладів художніх творів перш за все реципієнта, що достатньою мірою володіє даною іноземною мовою. Кожен переклад, що вдався, легко запамятовується, дає волю емоціям, піднімає завісу над іноземним текстом, дозволяє заглянути вглиб нього [Paepcke 1981, 54]. Кожен текст іноземною мовою містить у собі образ мислення і сприйняття людей іншої, іноді невідомої для читача культури, і чим більше він з нею (у тому числі і через мову) знайомий, тим краще він долає це очужинення тексту, толерує його і навіть розглядає як засіб розвитку рідної мови (синтаксису, морфології, лексики) через іноземну, що довели німецькі романтики і В. фон Ґете, обґрунтувавши велику ідею «всесвітньої літератури». Методів, що впливають на розуміння вітчизняним читачем іномовного автора лише два: «або перекладач залишає автора у спокої, наскільки це можливо, й наближає читача до нього, або ж він залишає читача у спокої, наскільки це можливо, й наближає до нього автора». Шляєрмахер надає перевагу першому методу, заставляючи читача цільовою мовою здійснювати мандрівку за кордон, бо оскільки асоціативні комплекси відрізняються в залежності від мови та культури, то передача можлива лише за умови застосування «відчужуючого» методу перекладу: перекладач визначається виходячи з єдності форми та змісту джерельного тексту, та в залежності від джерельної мови.При цьому важливо відзначити, що мова виступає тут не як засіб спілкування чи подання і трансляції інформації: не людина його використовує у відповідності зі своїми цілями і прагненнями. Гадамер: «мислення завжди рухається за колією, яку прокладає мова» [4. С. Мова є світобаченням, а тому будь-яка мова невіддільний від культури свого народу. З позиції онтологічного трактування мові не дозволяється заглянути в себе, можливо тільки осмислення мови з неї самої, потрібно «дати слово мові саме як мові» [7. С. Але вираз тут не просто фіксація, в мові людина «бачить» світ (адже мова - це світобачення), «буття світу влаштовано мовним образом» [8. С.Шляєрмахер по суті наголошує на перекладі як на обєкті інтерпретації тексту, з одного боку, та на засобі спілкування, тобто «методі зустрічі автора та читача», з іншого.
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Філософське тлумачення поняття «переклад»