Вивчення драматургії Ф. Гарсія Лорки як складника іспанського літературного й театрального процесу. Дослідження інтертекстуальних взаємозв’язків між драматургією Лорки та кінематографом Альмодовара. Розуміння розвитку іспанського мистецтва XX ст.
Аннотация к работе
Федеріко Гарсія Лорка, геніальний андалузець, поет, драматург, режисер, музикант, і навіть частково художник, помер у розквіті своєї слави і творчої діяльності у віці 38 років. Його праця «La represion nacionalista de Granada en 1936 y la muerte de Federico Garcia Lorca», що була видана у Парижі і заборонена франкістським режимом, стала відправною точкою у розслідуванні смерті Лорки. Також на даному етапі розвитку літературної думки важливим є комплексне переосмислення певних історичних та життєвих обставин, що так чи інакше знайшли своє відображення у творчості обох митців. Незважаючи на низький ступінь опрацьованості теми, опираючись на те, що вже було досліджено, ми створили власну систему взаємодії драматургії Лорки з кінематографом Альмодовара, що відкрила нові горизонти для дослідження творчого доробку як драматурга, так і режисера. Жоден етап цієї боротьби не може бути підставою для ігнорування визволення будь-якої людини, безвідносно до статі: «Ми збирали жінок разом і пояснювали їм, що існує чітка визначена роль жінки, яка полягає в тому, що жінка не може втратити своєї незалежності.По-друге, обох митців поєднує процес лібералізації, що був перерваний франкістським режимом, який відповідно вплинув на творчість як Лорки, так і Альмодовара. Імпліцитно, через творчість обох митців, проходить ще одна риса, невідємна для розуміння їхніх творів - нетрадиційна секусальна орієнтація і, як наслідок, специфічне сприйняття суспільних відносин.Візьмемо для порівняння останню дописану трагедію Федеріко Гарсія Лорки «Дім Бернарди Альби» і один з найкращих зразків іспанського кінематографу - драму «Повернення», за яку Альмодовар отримав премію Гойя - найпрестижнішу в Іспанії. Недарма, Марія Хосефа, мати Бернарди Альби, що так рветься на волю, у своїх напівбожевільних, напівсофістичних наспівах згадує про морське побереження, де мужчини втікають від жінок: «Me escape porque me quiero casar, porque quiero casarme con un varon hermoso de la orilla del mar, ya que aqui los hombres huyen de las mujeres» [17, ст. За словами Євгенія Шторна, «чоловік у Лорки є носієм майже всіх смертних гріхів», а жінка тим часом «нераціональна, спроможна відчувати і витримувати біль, але не боротися з ним, не намагатися позбутися її, а навіть отримувати від нього насолоду» [12, ст. Отже, бачимо дві суттєві схожі риси між жіночими світами Лорки та Альмодовара: чоловік - зайвий елемент, що певною мірою є для них деструктивним, і чужим нічого знати, що робиться у домі: це стосується лише жінок, що до нього належать. Усю свою турботу вона намагається сублімувати і перекинути на чоловіка, якому вона не потрібна: для Хуана важливий тільки матеріальний стан і що подумають сусіди, вдаваний спокій у родині: йому не зрозумілі поривання Єрми стати матірю, бо за Лоркою, у жінок це закладено в крові, це їхня сутність, призначення, без якого життя втрачає будь-який сенс: «Pero yo no soy tu.У другому розділі в першу чергу розглядаються спільні риси жіночого світу Лорки та Альмодовара, до яких ми віднесли: - замкненість, довершеність Проте, присутні й відмінності: у світі Лорки панує тотальна ворожнеча і заздрість, тоді як в Альмодовара жіночий світ - це скоріше сховок від деструктивної чоловічої сили. У другій частині розділу охарактеризовані провідні мотиви творчості Гарсія Лорки та Альмодовара: материнство та самотність. Яскравим прикладом того, що Альмодовар поділяє ставлення Лорки до цього таїнства, є інтертекст - цитати з драматичних творів письменника, що стосуються лінії материнства. І, наостанок, розглянуто мотив самотності, що пронизує світовідчуття іспанських майстрів сценічного мистецтва.У контексті сучасних літературознавчих студій все частіше зустрічаються спроби заповнити прогалини мистецького процесу, створити його цілісну картину. З розвитком технологій текст втратив свої ліміти і тепер може мандрувати з одного виду мистецтва в інший, породжуючи явище інтертекстуальності.