Характеристика художника і археолога Ф. Солнцева як ключової постаті реставрації київської старовини в середині XIX сторіччя. Поновлення стінопису Софійського собору в 1843-1853 роках. Розкриття давнього живопису в Софії Київській, фресок та ін..
Аннотация к работе
Художник і археолог Федір Солнцев (1801-1892) - ключова постать реставрації київської старовини в середині XIX сторіччя.Приїхавши до Києва в 1843 році для експертизи й реставрації мальовань Успенського собору Києво-Печерської лаври й Софійського собору, Ф.Солнцев і тут віддається своїй улюбленій справі - збирає старожитності, замальовує краєвиди, інтерєри храмів, іконостаси, побутові сценки (1). Перегляд історії реставрації Софійського собору в середині XIX сторіччя і наступної публікації матеріалів про неї у "Древностях Российского государства" в контексті цих нових джерел дає змогу дещо інакше оцінити внесок Ф.Солнцева у справу вивчення й збереження цієї памятки і в цілому у формування теоретичних засад церковно-археологічної реставрації. Ф.Солнцев, зі свого боку, запропонував Комітетові "скрізь поправляти тиньк у тих місцях, де передбачалося розмалювати стіни, потинькувати найкращим вапном, змішаним із цеглою, розтертою на порох і розчиненою на сироватці, а також закінчити всю чорнову роботу в соборі" (16). Оглядаючи живопис Успенської церкви Києво-Печерської лаври, у якій митрополит Філарет 1840 року на власну руку доручив о.Іринархові поновити малювання, Ф.Солнцев висловлює такі пропозиції: "1) увесь новий живопис зробити темнішим, на всіх образах золоті прикраси зробити ретельніше, перспективу і пейзажі зробити легшими і не такими різкими, так само як і фігури в дальніх планах полегшити; 2) орнаменти замість білих написати жовтими, як було раніше; букети квітів між орнаментами зовсім знищити; 3) позосталий давній живопис - портрети царів, великих князів та архімандритів обережно вимити й заправити" (26). Ставлення Ф.Солнцева до памятки прочитується в таких його рекомендаціях щодо поновлення фресок: той, хто взяв на себе обовязок поновити живопис, має заправити по виправленому тиньку тільки ті місця, де пообсипалися фарби; щоб не вигоряли, фарби повинні бути розведені на вапняній воді; під час заправляння ніде не торкатись контурів, а йти за давніми абрисами; фарби вживати металеві або земляні, щоб на заправлених місцях невидно було шару фарб і щоб заправа зєдналася з давнім живописом; закінчивши всю цю роботу, живопис покрити оліфою і олійним лаком (28).