Аналіз впливу фактору особистості на зовнішню державну політику. Взаємозв`язки між зовнішньою політикою держави і стилем лідерства її керівника. Характер політичного домінування у міжнародних відносинах. Сучасні моделі прийняття політичних рішень.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукВивчення ролі особистості у міжнародних відносинах в цілому та міждержавних стосунках зокрема, є відносно новою теоретичною проблемою міжнародних відносин, яка ставить під сумнів державоцентричний підхід до аналізу міжнародно-політичних процесів. Велика стриманість у відношенні до теми фактору особистості, яку можна побачити в літературі, присвяченій міжнародним відносинам є результатом збігу теоретичних, ідеологічних та практичних причин, які широко сприяли утвердженню аксіоми про те, що особа існує поза предметом міжнародно-політичного аналізу. Можливість впливу особистості на міжнародну політику, - хоча умови, за яких такий вплив стає можливим, його засоби та шляхи реалізації потребують детального уточнення, - виглядає цілком правдоподібно, і є цілком достовірною гіпотезою, найбільш вірогідним теоретичним наслідком якої, однак, на перший погляд, стає повна непередбачуваність у міжнародних відносинах. Сьогодні дії кожного лідера, зміст їх політики, їх слова, - навіть те, що стає зрозумілим з їх слів, - кожного разу дають суперечливий поштовх до пошуку власних інтерпретацій аналітикам та спостерігачам. Суттєву вагу тут мають дослідження так званого особистісного, іншими словами субєктивного фактору, його ролі у формуванні національної політики та впливу на зовнішньополітичний курс держави - дослідження, - використовуючи одну з популярних концепцій політичної науки 19-го сторіччя, - “ролі особистості в історії”.Растоу підкреслював, що концепція політичного лідерства може стати центральною ланкою нового загальноохоплюючого та динамічного теоретичного погляду на політичний процес в цілому, оскільки лідер як більш помітна у будь-якому політичному процесі фігура, що приймає рішення, від якого виходить та до якого надходить інформація, хто здійснює функцію влади, утворює та керує інститутами, спроможний зібрати до купи всі ці різнорідні елементи. Автор робить висновок, що субєктивний аспект набуває особливого значення, коли мова йде про політичне лідерство у: а) країні із нестабільною політичною системою, б) що знаходиться у стані війни, в) в якій лідера не обрано демократичним шляхом та г) існує ситуація, яку в сучасній американській політології прийнято називати кризою лідерства у всіх сферах суспільного життя. Другий розділ “Фактор особистості у формуванні зовнішньої політики держави в умовах кризи” розглядає шляхи впливу фактору особистості на зовнішню політику та особливості прийняття рішень політичними лідерами у сучасних міжнародних відносинах, зокрема за умов зовнішньополітичної кризи. Систематизуючи теоретичні передумови можна зробити висновок, що механізм прийняття політичних рішень включає в себе: систему субєктів, що приймають рішення; систему законодавчих норм та обмежень, на базі яких приймаються рішення; функціональні звязки між субєктом та обєктом рішення; систему забезпечення інформацією; технологію прийняття рішень. Таким чином ті, хто приймають рішення при формулюванні засад політики, будуть оцінювати інформацію, що надходить до них відповідно до чітко визначеного внутрішнього уявлення про проблему, хоча, як правило, цей процес є підсвідомим.Сучасна глобалізація світового процесу веде до збільшення кількості учасників міжнародних відносин, що ставить під сумнів ключові положення державоцентричної моделі міжнародних відносин. Вплив вищого керівництва держави на формування її зовнішньої політики реалізується головним чином через механізм прийняття рішень. Тому дослідження прийняття зовнішньополітичних рішень дозволяє прогнозувати зовнішню політику окремої держави. Варто розрізняти рішення управлінські і рішення політичні, лідерство та управління. Безпосередньо у системі прийняття зовнішньополітичних рішень за умов зовнішньополітичної кризи відбуваються зміни, що ведуть до збільшення впливу окремо взятого політичного лідера на формування та здійснення зовнішньої політики держави.