Поняття фінансового права. Місце фінансового права в системі права України. Система і джерела фінансового права. Фінансове право і наука фінансового права. Державна казна. Державний бюджет.
Аннотация к работе
Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена обєктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою. На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд - доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн.Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави. Наприклад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільними відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обовязкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм власності і населення; фінансування і кредитування; обовязкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово-кредитної і валютної системи. Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінансового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регулюються тільки організаційно-майнові відносини, що випливають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутрішнього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер. Нормами фінансового права закріплюються загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи акумуляції коштів до державних грошових фондів, види обовязкових платежів, що використовуються для формування цих фондів, порядок одержання і використання державних грошових засобів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ і т.д.Доповнювані відповідними методами правового регулювання відносин, вони створюють в суспільстві цілісну систему галузей права. Звідси і зявляється оді ілюзія, що предмет тієї чи іншої галузі права немов би змивається, поглинається предметами інших, перш за все сусідніх за змістом галузей права. Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх співставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансове права в системі права. Тісно стикається фінансове право з адміністративним правом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави є за своїм характером управлінською. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо повязані з виконанням цими органами функцій по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням.Під системою фінансового права розуміємо обєктивно обумовлену внутрішню його побудову, обєднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозвязку і послідовності. Фінансове право є галуззю права в цілому, і нехтування юридичними особливостями норм, що входять до нього, в такому принциповому питанні, як питання про систему права як галузі, було б підміною права економікою, відмовою від аналізу юридичної форми цих відносин. Ось чому поряд із встановленням економічних критеріїв змісту норм і відносин фінансового права, а також використанням систематики науки про фінанси, в питанні про систему фінансового права необхідно виходити і з чисто юридичних особливостей і правових принципів цієї галузі права. Така побудова системи фінансового права дозволяє науці, що його вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії цієї галузі права, і розробку питань, повязаних з подальшим розвитком і удосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню вивчення цієї галузі права студентами, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства. В Загальну частину фінансового права, як галузі права, входять фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави: систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положен
План
Содержание
Введение 3
1. Поняття фінансового права 4
2. Місце фінансового права в системі права України 8
3. Система і джерела фінансового права 10
4. Фінансове право і наука фінансового права 13
Заключение 16
Список использованной литературы 17
Введение
Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організації публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси - це цілісна система суспільних відносин, повязаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена обєктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.
На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд - доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а такс ж видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами - сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.
Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали насувати чисто грошові доходи і видатки держави, а питома вага натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУП століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів - повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді зявилися власне кредит, а дещо пізніше - державний бюджет.
Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у XVI-XVIII століттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.