Реформування та побудова адекватної системи пенсійного забезпечення в Україні. Розрахунок оптимального співвідношення працюючого та непрацюючого населення. Труднощі виконання показників Державного бюджету. Формування фондів соціального призначення.
Аннотация к работе
ФІНАНСОВІ РИЗИКИ РОЗБУДОВИ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ: ДЕМОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТВ Україні частка населення віком 60 і більше років на сьогодні становить 20,4 %, а чисельність осіб віком понад 75 років - близько 3,5 млн. До середини ХХІ ст. очікується збільшення частки населення віком понад 60 років до 38,1 %, а чисельності осіб, котрим 80 років, і старших у 3,5 раза [1]. Жмурко, запровадження обовязкового державного накопичувального пенсійного страхування в Україні надасть можливість громадянам самостійно заощаджувати кошти собі на майбутню пенсію; збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу; зменшити податковий тиск на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обовязкових пенсійних внесків до накопичувального фонду із заробітку працівника; забезпечити фінансову стійкість і стабільність сегментів пенсійного страхування, а також створить додаткове джерело інвестицій у економіку [4, с. Навіть за умови реалізації найуспішнішого сценарію впровадження заходи, спрямовані на подовження періоду трудового життя та збереження здоровя населення, не розвязують повністю проблему гарантування доходу особам літнього віку, оскільки й для людей із найвищим рівнем мотивації до роботи як засобу самозабезпечення врешті-решт настає період реального зниження працездатності (після 65-70 років), коли вони не можуть покладатися на оплату їхньої найманої праці як на незмінне джерело доходів. Потрібно усвідомлювати, що забезпечення осіб літнього віку за будь-яких умов відбувається за рахунок працюючих членів суспільства: у разі прямого державного фінансування пенсійних видатків у розподільчій системі фінансові ресурси фактично вилучаються з доходів зайнятого населення; за накопичувальної системи працівники самі спрямовують частку своїх доходів на збереження (інвестування), сподіваючись отримати доступ до цих ресурсів після закінчення трудової діяльності. А якщо одна система заміняє другу, то головні ризики, повязані з реформуванням, несе держава: по-перше, молоді працівники не роблять внесків (або вони зовсім незначні) до розподільчої системи, унаслідок чого збільшується дефіцит її фонду; по-друге, платникам середнього віку, що вже зробили внески до розподільчої системи, але не будуть отримувати виплат із неї, держава має надати відповідну компенсацію.