Дослідження античної і християнської концепцій філософії історії для встановлення їх місця у генезі сучасної гуманістичної філософсько-історичної парадигми. Вивчення впливу філософії постмодерну на формування нових уявлень про феномен людини в історії.
Аннотация к работе
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі філософії Донецького національного університету Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент, Андрєєва Тетяна Олександрівна, зав. кафедри філософії Донецького національного університету. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент, Павленко Юрій Віталійович, головний науковий співробітник відділу глобальних проблем сучасної цивілізації Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України; кандидат філософських наук, доцент Ємельянова Алла Василівна, кафедра філософських наук Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. Захист відбудеться 12 травня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.06 у Донецькому національному університеті (83055, м.Безперечно, головною з цих проблем є проблема самої людини: чи збереже вона свою ідентичність. Незважаючи на багатозначність терміна, більшість сучасних дослідників погоджується з тим, що він виражає специфіку і граничні засади буття людини в історії. Зрештою, проблема гуманізму це проблема історичної долі людства: чи зможе воно знайти загальнолюдські "родовидові" цінності, волю і творчий потенціал для продовження історії. Метою дослідження є виявлення соціально-філософського контексту та основних тенденцій формування нової системи гуманістичних орієнтирів для людини в історії, інтегральної для різних традицій, адекватної сучасності, спроможної забезпечити концептуальні засади для продовження історії єдиного людства. узагальнити історичний досвід гуманістичних традицій і основні тенденції сучасної гуманістики для визначення інтегруючої ідеї, для чого необхідно: розглянути можливі способи подолання агресивного антропоцентризму, необмеженого егоцентризму, розуміння людини як самоцентрованої системи; визначити нові регулятиви, найбільш загальні принципи взаємин Я-Інший як фундаментальної структури буття людини в історії, у якій конституюється людське в людині; розкрити ідею людяності не як даного, а як ідеальної мети виховного процесу, мірила гідних взаємин з Іншим.У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, показується її звязок з дослідницькими програмами, формулюються мета і завдання, обєкт і предмет дослідження, методика і методологія; розкривається наукова новизна, практичне і теоретичне значення отриманих результатів; подаються відомості про апробацію основних дисертаційних тез. У першому розділі - "Основні підходи до проблеми гуманізму в історії філософії" висвітлюється місце проблеми гуманізму в історії філософії, подаються різні підходи до її вирішення, відокремлюються дві основні європейські гуманістичні традиції - атеістична і християнська, а також наводяться приклади їх актуалізацій, переінтерпретацій, синтезів. Критика сучасного гуманізму розглядається як частина більш масштабного критичного проекту, мета якого - вироблення нових уявлень про людину, її місце і роль в історії, більш адекватних сучасним реаліям. Як інтегруюча ідея сучасної гуманістики пропонується концепт Іншого (тут автор іде в річищі традиції філософії Іншого, яка включає концепції М. У дослідженні власне феномену людини в історії були використані екзистенціальний (М.У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нові підходи до розвязання наукової проблеми переосмислення європейського гуманізму, що виявляється у визначенні нової системи загальнолюдських гуманістичних орієнтирів, спробі синтезувати гуманістичний досвід християнського богословя і філософської гуманістики, виявити інтегральну ідею, адекватну викликам сучасності. Виходячи із сучасної методологічної ситуації, філософсько-історичне переосмислення гуманізму виявляється нерозривно повязаним з проблемою Іншого. Ренесансний гуманізм може розглядатися як вузловий момент історії, в якому сплелися дві європейські гуманістичні традиції. Згідно цієї традиції людина, земне життя, історія розглядаються не як самоцінні і самодостатні, а потребують власного завершення у більш високому порядку буття. Текстуальність може перетворити людину на епізод письма, а можуть стати і простором зустрічі читача з Автором; текст може бути як згубним лабіринтом, так і шляхом до Автора, таким, що виведе за межі егоцентристської самозамкненості.