Витоки та передумови формування філософсько-світоглядних переконань М.П. Драгоманова. Аналіз минущого й актуального у теоретичній спадщині вченого. Дослідження власної проблематики філософії освіти. Значення культури у освіті особистості України.
Аннотация к работе
Національний педагогічний університет імені М.П.ДрагомановаНауковий керівник - доктор філософських наук, доцент Андрущенко Тетяна Іванівна, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, завідувач кафедри етики та естетики. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Мозгова Наталія Григорівна, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, професор кафедри філософії; кандидат філософських наук, доцент Мудрак Вадим Іванович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, доцент кафедри філософії. Захист відбудеться «09» вересня 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.16 Національного педагогічного університету імені М.П.Вона пройшла шлях розривів спадковості, обумовлений логікою власного становлення як в імперському середовищі, так і в лоні культур, носії яких в ті чи інші часи домінували над українським етносом, культурою і освітою. Жовтневий переворот 1917 року, здавалося б, відкрив шляхи й забезпечив умови вільного філософствування в педагогіці, культурі і вихованні. Драгоманова обумовлена потребами її залучення до державотворчих процесів, що розгортаються в Україні з моменту проголошення незалежності. Кожна епоха фіксується в історії тими іменами, які внесли в її розвиток найбільш вагомий і помітний вклад, піднесли націю і народ до рівня всесвітнього визнання. Драгоманова, його роздуми, особливо щодо розвитку української національної справи, знайшли відгук у пошуках таких мислителів, як М.Драгоманов добре розумів і переконливо доводив, що Україна в тогочасний період, у звязку з багаторічною русифікаторською політикою царизму, ні в економічному, ні в політичному та духовному плані, особливо з погляду національної самосвідомості народу, ще не була підготовлена до національно-державної незалежності. Тому головним завданням усіх політичних діячів на ниві українського відродження на той час він вважав культурно-просвітительську роботу серед народу, ознайомлення його з європейською культурою цивілізованих націй і одночасно боротьбу проти імперської політики царизму щодо українського та інших народів. Драгоманов ніколи не виступав проти російського народу і високо шанував його культуру, підкреслюючи, зокрема, той фактор, що і європейська культура та ідеї демократизму за тих умов, як він доводив, значною мірою приходили в Україну через російську літературу та культуру. Драгоманова як філософське підґрунтя його педагогічних пошуків” - зроблено докладний аналіз соціально-політичних поглядів М.П.Драгоманова та його вплив на розвиток прогресивної літературної критики і естетичної думки на Україні. Драгоманов зробив усе, щоб не тільки підняти національну самосвідомість українців, а й переконати Європу, що Україна - це земля зі своєю культурою, мовою, традиціями, історією, що український народ повинен посісти належне місце серед народів Європи.Доведено, що М.П.Драгоманов є одним з найпотужніших діячів і мислителів в українській науці, педагогіці і культурній традиції ХІХ століття. Драгоманов показував причини відсутності національної школи в Україні, обґрунтовував шляхи національного українського відродження, показував роль і значення в цьому просвітництва, виховання дітей та молоді. Незважаючи на суворі застереження царського уряду, саме на засадах «вільнодумства», народності, національно спрямованого навчання та виховання молоді і спробував розбудувати українську народну школу М.П. Драгоманов. Блискуче знання грецької та римської історії та літератури, вивченням яких він захоплювався ще з гімназії, підштовхувало молодого вченого і педагога до «республіканського стилю мислення»; заглиблення ж в історію власного народу, який поступово усвідомлював себе як націю - збуджувало народницькі настрої, українство як ідеологію навчання і виховання. Другою змістовною лінією, яка виводить мислителя на гребінь педагогічних роздумів епохи й утверджує його у якості своєрідного «містка у майбутнє», є ідея родинного виховання особистості як однієї з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків та інших родичів з повсякденним впливом сімейного побуту та школи, соціального та природного оточення.