Розкриття самосвідомості як необхідного моменту та сутнісного виміру освіти, принципу її практичного здійснення як органічної складової розвитку особистості. Обґрунтування тези про зростання в умовах значення освіти - процесу творення суб’єктності.
Аннотация к работе
Національний технічний університет України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукНауковий керівник: доктор філософських наук, професор НОВІКОВ Борис Володимирович, Національний технічний університет України “КПІ”, декан факультету соціології, завідувач кафедри філософії Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент ШКЕПУ Марія Олексіївна, Національний авіаційний університет, професор кафедри філософії кандидат філософських наук, доцент, ПАВЛОВА Олена Юріївна, Національний аграрний університет, доцент кафедри філософії Захист відбудеться “26” вересня 2007 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.002.21 Національного технічного університету України “КПІ” за адресою: 03056, м.Перспектива розвитку освіти в Україні залежить від наукового осмислення граничних основ педагогічного знання і педагогічної діяльності в цілому та від успіху справи організації освітньої практики. Саме освіта, що олюднює знання і, - будучи осереддям соціалізації, - забезпечує розвиток людини, має стати пріоритетною сферою в Україні. Актуальність дослідження обумовлюється також недостатнім ступенем нині сущої наукової розробки проблеми - теоретичні розробки філософії освіти, як правило, не орієнтуються на формування теоретичної самосвідомості як суттєвого фактора у формуванні людини взагалі і професіоналів універсального типу зокрема. Вітчизняними науковцями філософія освіти нині цілком справедливо розглядається як галузь філософського пізнання та знання, спрямована на дослідження сфери освіти і виховання як умов та процесів самовідтворення соціокультурної основи суспільства у світоглядному, методологічному, епістемологічному, аксіологічному аспектах. Західноєвропейські дослідження в царині філософії освіти спираються в основному на психофізіологічний підхід, у звязку з чим цілком слушні спостереження та констатації негативних реалій освітянського буття цілком спокійно співіснують із різними варіаціями антропології, феноменологічної редукції, натуралістичним емпіризмом та “анархічними спонтанностями” субєктивності.У вступі розкрито актуальність теми, визначено обєкт, предмет, мету і завдання дослідження, його звязок з науковими програмами, викладено теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведені дані про їх апробацію та публікації.У першому підрозділі - „Філософсько-освітні засади дослідження самосвідомості” доводиться, що зясування категорійного змісту самосвідомості вперше уможливилось в системах німецької класичної філософії, а у філософії Гегеля зміст самосвідомості був зведений у принцип освіти через його філософську пропедевтику. В цілому всю класичну філософію можна характеризувати як сутнісну самосвідомість культури, що веде до осягнення саморозвитку людини в історії і ставить питання про епоху нової освіти, яка б становила собою процес сходження індивідуального до всезагального. Шевченко та інші, у працях яких представлена фундаментальна проблематика і методологічне обґрунтування освітніх практик і стратегій; розкривається історія та соціокультурний вимір філософії освіти; здійснюється дослідження людинотворчого потенціалу освіти в її модернізації; переосмислення освіти як міри освіченості людини; олюднення відчуженого знання; синергетика освіти; перспективи неперервної професійної освіти і освіти протягом життя, що повязані з вирішенням гострих завдань сучасної освіти, тощо. Проблеми виховання і освіти, розвитку філософської педагогіки і педагогічної психології у російській філософії досліджували К. У другому розділі - „Становлення історичних форм самосвідомості як філософське обґрунтування освіти” досліджено формування та актуалізацію освітнього потенціалу самосвідомості як необхідного моменту філософського обґрунтування сутнісного призначення освіти і її здійснення як органічної складової розвитку особистості.Зокрема, робляться такі висновки: O Складність осягнення самосвідомості полягає у тому, що вона є явним протиріччям і вимагає непересічної діалектичної культури від субєктів її дослідження. Предметно-практична діяльність людей з перетворення власних історичних умов та суспільних обставин як тотожність свідомості та предметного світу становить джерело саморозвитку індивідів, основу їх самосвідомості. Фундаментальне самоусвідомлення людини уможливлює принцип організації освіти як свідомого сутнісного розвитку особистості. O Зростання у сучасних умовах значення освіти в творенні та усвідомленні субєктності індивідів зумовлюється наявними крайнощами: в емпіричних теоріях утвердились саме “надіндивідуальні” начала і рушійні сили свідомості, а в ідеалістичних - рефлексологічні концепції психіки взагалі та свідомості зокрема. Самосвідомість в даному разі взагалі неможливо витлумачити інакше як проекцію усталених феноменів свідомості на просторово-часову локалізацію індивіда, на формування обєкта маніпуляцій, формування конформного (нонконформного) індивіда.