Філософські аспекти формування соціосинергетики як міждисциплінарного напряму соціогуманітарного пізнання. Проблеми адаптації теоретичного конструкта синергетики до вивчення соціуму. Становлення синергетичного міждисциплінарного напряму наукового знання.
Аннотация к работе
Інститут філософії імені Г. С.Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Соловей Леонід Антонович, Київський національний університет будівництва і архітектури МОН України, професор кафедри філософії кандидат філософських наук, доцент Боровська Людмила Олександрівна, Національний авіаційний університет МОН України, доцент кафедри філософії Захист відбудеться “28” жовтня 2005 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, 01001, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, 01001, м. Реконструкція самоорганізаційної динаміки в соціальному середовищі дозволяє по-новому розглянути такі явища, як ігрові, міфологічні соціальні спільності, розкривши в них прояв соціосамоорганізаційної тектоніки, дію самоорганізаційних механізмів соціальної зміни. Пригожина, раскрывается их эффективность для современного гуманитарного познания; выясняется роль синергетики как общенаучной программы; анализируются социосинергетические параметры коммуникативной среды современной науки.У новому тисячолітті широке розповсюдження ідей теорії самоорганізації призвело до розширення дослідницького кола проблем, інтенсифікації росту знань, пошуку єдності філолофсько-методологічних підстав постнекласичної науки та реалізації її міждисциплінарних і трансдисциплінарних стратегій. Проблемами адаптації принципів, ідей природознавства й точних наук до соціальної сфери займається соціосинергетика - один із напрямів теорії самоорганізації. Суттєвим стимулом розвитку концепції соціальної самоорганізації, її активного впровадження в різні наукові та позанаукові сфери людської діяльності постала ситуація, яку можна позначити як цивілізаційну та гуманітарну кризу. Вона дозволяє глибоко та системно проаналізувати сучасні проблеми розвитку суспільства й визначити найбільш оптимальні тенденції еволюції соціуму за допомогою нелінійного мислення. Ласло висунув ідею “системної філософії” - всеохоплюючої концепції реальності, що будується з моделей різних емпіричних галузей дослідження на основі принципів та категорій загальної теорії систем.У першому розділі “Філософські та загальнонаукові аспекти формування соціосинергетики як міждисциплінарного напряму соціогуманітарного пізнання” аналізуються особливості міждисциплінарного феномена синергетики, розкриваються проблеми адаптації теорії самоорганізації до вивчення суспільства та становлення соціосинергетичного підходу. Перший підрозділ "Синергетика як феномен постнекласичної науки" висвітлює обєктивну зумовленість виникнення синергетики як міждисциплінарного феномена постнекласичної науки та філософії. Показано, що перехід до постнекласичної науки відбувається на тлі співвіднесеності знань про обєкт не тільки із засобами, але й з ціннісно-цільовими структурами діяльності, що припускає співвіднесення внутрішньо-наукових цінностей з філософськими. Але коли синергетику трактують як науку про загальні закони або принципи, що керують процесами кооперації елементів систем різної природи, то визначають лише її вихідні завдання. Для розробки проблеми хаосу синергетикою в аспекті його застосування до соціуму необхідно розрізняти стихійне й свідоме породження хаосу, а значить і два типи взаємин хаосу й порядку.У висновках дисертаційного дослідження представлені основні наукові результати, що виносяться на захист, визначаються перспективи подальшого наукового пошуку філософсько-методологічних підстав формування саморефлексивної соціосинергетичної міждисциплінарної стратегії соціального пізнання, а саме: Соціосинергетика сьогодні, розвиваючись як міждисциплінарний напрям, прагне до переосмислення й розширення свого концептуального інструментарію, уникаючи тяжіння до фізикалізму. Використання тільки математичних формул і фізичних принципів у дослідженні низки соціальних феноменів розкривають певні особливості соціуму, але це не призводить до розуміння реального світу, що включає в себе людину, а висвітлює тільки окремі події. Підтверджуючи свою здатність бути міждисциплінарним напрямом, що зближує природничу й соціальну картини світу, соціосинергетика повинна виявляти особливості зростання складності еволюційних процесів. Розкриття їх особливостей потребує ускладнення методологічної програми соціосинергетики. Під час процесу адаптації принципів теорії самоорганізації до вивчення соціуму має відбуватись кардинальна перебудова синергетичного дискурсу на основі мови та методології певної соціальної науки, в межах предмета якої відбувається дослідження.