Роль філософських ідей та принципів у становленні психологічної теорії К. Роджерса й створеного ним методу зміцнення буттєвого ядра людської особистості. Положення екзистенцiйних та герменевтичних принципiв серед фiлософських аспектiв вчення Роджерса.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ К.РОДЖЕРСАНауковий керівник: член-кореспондент АПН України, доктор філософських наук, профессор Гнатенко Петро Іванович, Дніпропетровській національний університет, завідувач кафедри філософії. Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітнік відділу історії зарубіжної філософії; кандидат філософських наук, доцент Палагута Вадим Іванович, Національна металургійна академія України, доцент кафедри філософії. Захист відбудеться “5” грудня 2002 р. о 12:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050, м.Дніпропетровськ, пр-т Гагаріна, 72, ауд.Незважаючи на це, до положень теорії Роджерса й його послідовників, починаючи з середини ХХ століття, прислуховуються представники широкого кола наук про людину, релігійні діячі, лідери політичних еліт, практики соціального управління. Вчення Карла Роджерса - це випадок, коли конкретно-наукові дослідження в підсумку привели ученого до генерування концептів, що мають філософське звучання. Роджерса за межі конкретно-наукового рівня досліджень, дозволивши йому запропонувати власне рішення “проблеми людини” - цього основоположного й найважливішого питання філософії? Але вивчення філософсько-методологічних основ теорії Карла Роджерса набуває не лише теоретичної, але й практичної актуальності. На які філософські основи спирається його теорія особистості, “філософія людини” й філософія граничної й самодостатньої уваги до людини, які конструктивні початки його методології, щоб могла бути поясненою визнана представниками найрізноманітніших гуманітарних наук висока ефективність його методу зміцнення буттєвих основ страждаючої людської особистості другої половини ХХ століття?Ця лінія гуманітарних досліджень усвідомлювалася самим Роджерсом як, загалом, альтернатива біологізаторському “приниженню” людини психоаналізом. Людська особистість розумілась вченим як така, що прагне до максимальної самоактуалізації у взаємодії з людьми, здатна піднестися над обставинами свого існування й стати господарем своєї долі. Людина виявляє для самої себе й потім здійснює по відношенню до інших людей імпліцитно притаманну, за Роджерсом, будь-якій людині, але нерідко втрачену чи спотворену, просоціальну спрямованість. Атаманських й ін.), що прихильники герменевтичної гілки психоаналізу (в широкому його розумінні) шукали можливостей відновлення повноти розуміння людини людиною. Цей, що припускається дисертантом, особливий спосіб втіленості філософських принципів та ідей забезпечив: 1) значне розширення, з часом, сфери застосовуваності роджерівської методології розуміння людини людиною; 2) посилення в ній ролі філософської “складової”; 3) представленість для самого К.Роджерса, зсередини, субєктивно, цієї методології саме як екзистенціалістської та 4) дієвість методів К.