Аналіз проблеми сміхової культури в прозі М. Хвильового у контексті філософсько-антропологічних розвідок. Сміх для народу як спосіб перемагати страх перед владою та її прислуговувачами, виявлення трагічних і комічних особливостей суспільного життя.
Аннотация к работе
ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ РОЗВІДКИ СМІХОВОЇ КУЛЬТУРИ У ТВОРЧОСТІ М. ХВИЛЬОВОГО культура сміховий хвильовийХвильового: сміх для народу як спосіб перемагати страх перед владою та її прислуговувачами, як спосіб позбуватися тих чи інших власних вад; виявлення трагічних і комічних особливостей особистого та суспільного життя із застосуванням розмаїття мовних засобів, «запаха слова»; застосування різних видів сатири, що виступає в творах не в чистому вигляді, а переважно як складова частина несатиричного твору, як один із засобів художнього відтворення багатогранної картини людського буття тощо. Сміховий ракурс зображення життя після «городянської революції» супроводжував усю творчість М. Хвильового. сила людського духу виявляється не тільки в хоробрості на полі бою «горожанської революції» (термін, що його вводить Хвильовий), а й у веселощах, у сміхові; своєрідність цієї грані таланту письменника найповніше виявляється у створенні сатиричного фону, сатиричної атмосфери в соціально-психологічних творах (новелах, оповіданнях); виявлення трагічних і комічних особливостей життя своєї епохи стає для письменника можливим у процесі застосування багацтва мовних засобів, «запаха слова»; сатира виступає в його творах переважно не в чистому вигляді, а як складова частина несатиричного твору, як один із засобів художнього відтворення багатогранної картини життя; Хвильового - «приреченого романтика» - зароджуються сумніви щодо реалізації високих ідеалів «соціалістичного будівництва» та людини «нового часу», тому в його останніх творах (після відомої культурно-політичної суперечки провідних митців і тодішніх ідеологів партії у рамках так званої літературної дискусії в Україні 1925-1928 рр.) чітко простежується застосування автором різних видів іронії, завуальованої чи відвертої гострої критики «нового життя» пересічної людини, неприхованої сатири, сарказму, трагікомічних мотивів, карикатури тощо.