Філософський антропологізм в контексті ренесансного неоплатонізму XV століття - Автореферат

бесплатно 0
4.5 145
Досвід філософської інтерпретації античної та середньовічної спадщини в філософії ренесансного неоплатонізму. Онтологічне підґрунтя гуманізму Миколи Кузанського і флорентійського неоплатонізму. Амбівалентність душі як принцип антропології Марсіліо Фічино.


Аннотация к работе
Київський національний університет імені Тараса ШевченкаРобота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Алєксандрова Олександра Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Конотоп Людмила Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри релігієзнавства; Захист відбудеться «17» жовтня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01601, м. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м.В подібному кризовому стані перебували і ренесансні гуманісти, які в XV столітті прагнули порвати зі старим схоластичним світоглядом, але повинні були водночас швидко створювати новий гуманістичний тип мислення, який потребував високої концентрації інтелектуальних зусиль. Філософська спадщина видатних ренесансних мислителів XV століття - Миколи Кузанського, Марсіліо Фічино та Джованні Піко делла Мірандола є особливо актуальною в сучасних умовах, коли політика мультикультуралізму втрачає ефективність, адже ренесансні гуманісти прагнули віднайти витоки тієї світоглядної єдності, яка б примирила людей різних релігійних поглядів, обєднала ворогуючі політичні сторони. Глибокий антропологізм вчення Миколи Кузанського задав вектор розвитку гуманістичної думки, в якому розвивалися і флорентійські неоплатоніки Марсіліо Фічино і Джованні Піко делла Мірандола. Порівнюючи флорентійський неоплатонізм із неоплатонізмом Кузанця, в дисертаційному дослідження переслідується мета не дискредитувати філософські системи Фічино і Піко як еклектичні або несамостійні, а, навпаки, спробуємо довести, що тільки подібне порівняння дозволяє найбільш повно та рельєфно проникнути в сутність флорентійського неоплатонізму. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено ґрунтовний повний аналіз філософських систем двох визначних представників флорентійського неоплатонізму Марсіліо Фічино та Джованні Піко делла Мірандола, якісно переосмислено їхнє значення та місце в системі історико-філософського знання, а також встановлено звязок їхніх ідей із вченням Миколи Кузанського.У першому розділі «Джерельна база та методологічна основа дослідження ренесансного неоплатонізму» здійснено огляд джерельної бази з теми дисертаційного дослідження, а також проаналізовані основні методологічні підходи до оцінки ренесансного неоплатонізму. Серед цих питань найголовнішими є наступні: якою є міра впливу вчення Миколи Кузанського на становлення та розвиток ідей флорентійського неоплатонізму; наскільки системною та усвідомленою була інтерпретації античної та середньовічної філософської спадщини у вченнях флорентійських неоплатоніків, адже в більшості радянських підручників флорентійський неоплатонізм характеризується як безсистемна еклектика. біографічний метод дозволяє встановити принципові особливості досліджуваних вчень в аспекті звернення до особистості мислителів, а також етапи творчих шляхів Миколи Кузанського, Фічино і Піко, що мають принципове значення для обєктивності оцінки їхнього філософського доробку; В підрозділі в першу чергу аналізуються концепції тих дослідників, які безпосередньо зверталися до філософського осмислення християнського антропологізму в філософі Миколи Кузанського та флорентійського неоплатонізму. Отже, відповідно до визначення Крістеллера, Фічино і Піко гуманістами не були, а були філософами і теологами.«Humanus deus» Миколи Кузанського: людина як творець і творіння» аналізуються антропологічні ідеї Миколи Кузанського в аспекті їхнього впливу на флорентійський неоплатонізм. Кузанець інтегрується в гуманістичні процеси, пориваючи по духу зі схоластикою, в той час як Фічино і Піко намагаються осягнути здобутки схоластики для побудови нового гуманістичного світогляду. Серед інших створінь людину вирізняє здатність творити так, як Бог, але в межах своєї творчості людина не є таким possest, яким є Бог. «Амбівалентність душі як принцип антропології Марсіліо Фічино» виокремлено специфічні риси антропологічного вчення Марсіліо Фічино, завдяки яким це вчення не тільки постає як оригінальне та обґрунтоване, але і як таке, що може бути розглянуто в ідейній єдності із вченням Миколи Кузанського. Різниця між двома мислителями полягала в тому, що, за Кузанцем, у всіх релігіях імпліцитно містилася єдина для всіх ідея, але при цьому він не прагнув створити єдину для всіх людей релігію, яка б зняла суперечності між людьми на релігійному ґрунті.

План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?