Теоретико-методологічне вивчення жанру філософської лірики. Домінантні жанрові ознаки філософської лірики в творчості поетів періоду романтизму й перед символізму. вплив російської романтичної поезії ХІХ століття на філософську лірику Случевського.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА К.К.СЛУЧЕВСЬКОГО: ВІД РОМАНТИЗМУ ДО СИМВОЛІЗМУХІХ століття - О.М.Апухтіна, К.М.Фофанова, К.К.Случевського - доводить, що в цей період за філософською лірикою закріплюються стійкі ознаки. Аналіз лірики К.К.Случевського з точки зору впливу романтичного світогляду та жанрово-стильових перетворень поезії 80-х років ХІХ століття демонструє зміни в уявленні про світ і людину, що зумовило новаторський характер його творчості. Якщо первісно філософська лірика - це лише ліричний твір, призначений для розкриття трансцендентної чи трансцендентальної проблематики, то в поезії передсимволіста внутрішнім фактором твору стає не матеріал чи предмет художнього зображення, а саме форма ліричного висловлення, що відображає спосіб поетичного освоєння дійсності. У філософській ліриці К.К.Случевський не лише синтезував відкриття романтиків, але й підготував основу для поетичних експериментів символістів. Способ освоения действительности, представленный в этом жанре раздумьем, наблюдением, медитацией, воссоздает своеобразие поэтики философской лирики: концентрированного образного ряда, лейтмотивности, лексической соотнесенности, открытой многоакцентной композиционной структурой.Односторонній погляд на філософську лірику як суто змістову категорію чи як форму з превалюванням аналітичності, абстрактності ставав на заваді вироблення відповідного реальним літературним фактам її визначення. Послаблення впливу поетики жанру на поетичну тему, вироблення позажанрового вірша, постперцепційний принцип жанру стають тими чинниками, які визначають передумови виникнення цілої низки ознак філософської лірики в творчості романтиків. Найважливіші особливості філософської лірики виразно окреслилися в творчості Ф.І.Тютчева. Вихід на новий проблемний рівень, здійснений поетом, вимагав не лише синтезу вже існуючих прийомів художнього вираження предмета філософської лірики, але й принципово іншого розкриття глибинного смислу світу, що відображається на всіх рівнях тексту. Заключна фаза розвитку філософської лірики в ХІХ столітті повязана з поезією передсимволістів, особливо з творчістю К.К.Случевського, у якій розширяється тематичний діапазон, здійснюється пошук нових способів організації віршованого тексту, а також шляхів співвіднесення з різними лініями літературної традиції.У філософській ліриці, як і в інших ліричних жанрах, переживання, настрої - первинні, але простежується й додаткова інтенція - необхідність обґрунтування, пояснення, апеляція не лише до почуттів читача, а й до його інтелекту. Погляд на цей жанр з позиції поетичного мислення виявляє риси, характерні тільки для філософської лірики: багатофункціональність філософської ремінісценції в змістовій системі твору, поліінформативна значеннєва структура, подвоєння прагматики, посилення контекстуальних звязків і розширення контекстуального поля. У другому розділі дисертації - “Формування жанру філософської лірики в російській літературі доби романтизму та його розвиток у творчості К.К.Случевського” - зясовуються ознаки філософської лірики, сформовані в поезії 20-х - 30-х рр. “Становлення жанру філософської лірики у творчості В.А.Жуковського, П.А.Вяземського, Є.А.Баратинського, Ф.І.Тютчева” на основі аналізу текстів поетів-романтиків робиться висновок про динаміку розвитку філософської лірики, відзначаються найбільш яскраві, стійкі риси, сформовані в цей період, акцентується увага на причинах і умовах виникнення жанрових ознак. Разом із тим, аналіз поетичної концепції “життя” в творчості В.А.Жуковського показав, що у філософську лірику долучаються нові проблеми, не обмежені жанровою ієрархією, а індивідуальні принципи втілення оригінальної поетичної теми є тими новаціями форми, що складають основу поетики філософської лірики.Філософська лірика в широкому розумінні - це тематичний клас, що характеризується метафізичністю проблематики, інтересом до глобальних проблем буття, переважанням абстрактного предмета художнього зображення над індивідуальним, рефлексивністю, логіцизмом. У вузькому розумінні термін “філософська лірика” позначає жанр, що склався в середині ХІХ століття й утвердився в 1880-х роках. Філософська лірика, увібравши риси лірики й філософії, синтезувала ліричну субєктивність і пошук загальних закономірностей, що визначає і обсяг жанрового змісту, і специфіку його вираження. На ранньому етапі становлення філософська лірика використовує досвід жанрів і форм як філософських (сентенція), так і ліричних (елегія, послання, епіграма), але вони починають обмежувати її, а їхні засоби не відповідати предмету та завданням філософської лірики. Ці дві передумови призводять до розвитку константних проявів філософської лірики, які наявні в поетичних творах російської літератури періоду романтизму та передсимволізму, - багатофункціональності філософської ремінісценції в структурі твору, поліінформативної значеннєвої структури, подвоєння прагматики, посилення контекстуальних звязків і розширення контекстуального поля.