Розгляд філософської лірики з урахуванням змін її в літературознавстві. Здійснення теоретичного синтезу провідних методологічних постулатів жанрових концепцій М.М. Бахтіна, Ю.М. Тинянова, С.С. Аверинцева з метою окреслення "онтологічної картини".
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИЗ дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури ім. У дисертації здійснено суто теоретичне дослідження літературно-художнього явища філософської лірики як феномена жанрового ґатунку. Відповідно до цього актуалізація і розгляд обраної теми повязуються з постановкою і вирішенням методологічних та теоретичних проблем, причому в ситуації визнання за теорією літератури і методологічного значення. Аналітика і визначення предметного гносеологічно-евристичного кола, в межах якого студіюється філософська лірика як теоретична проблема, здійснюються, зокрема, на основі органічного поєднання продуктивних засад діяльнісного (системомиследіяльнісного) підходу Г.П. Такой подход дает возможность концептуально полно осветить вопросы о философичности поэзии вообще, о взаимоотношениях философской лирики и собственно философии, более рельефно разграничить понятия „философичность” и „философская лирика”, последовательно принимать во внимание сложную динамику взаимодейстия структурных и внеструктурных, текстовых и внетекстовых факторов и составляющих элементов художественных явлений, должным образом учитывая при этом всевозможное разнообразие эмпирического материла, представляющего философскую лирику как сквозной в развитии литератур мира словесно-художественный феномен.При цьому важливо враховувати внутрішні чинники, які обумовлюють сьогоднішню ситуацію в науці про літературу загалом і в загальній теорії літератури як одній з її складових галузей зокрема. Тобто маємо небезпеку повної дискредитації цілої галузі літературознавства, яка не так давно вважалася однією з показових, головних галузей науки про літературу. Це стосується і літературознавства, де змінити ситуацію на краще можна тільки: а) визнавши її актуальну наявність; б) осягнувши її у контексті зі станом у гуманітарних науках загалом і в аспекті постановки тих проблем, які стосуються специфіки науки про літературу, що неможливо зробити засобом внесення часткових коректив у вже існуючі концептуальні розробки чи просто доповнюючи їх тим, чим нехтували в недавньому минулому, або простим розширенням зони емпіричного фактажу. Мета дослідження - вибудувати універсальну теоретичну модель („онтологічну картину”) філософської лірики у векторі синтезу новітніх методологічних і загальнотеоретичних проблем літературознавства і жанрології як однієї зі складових у структурі науки про літературу. описати ймовірний алгоритм жанрового аналізу філософської лірики з урахуванням його місця в ієрархії інших видів і методів аналізу поетичного твору і літератури загалом.У „Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано звязок роботи з науковими темами, сформульовано мету, завдання, обєкт і предмет дослідження, охарактеризовано його теоретико-методологічну основу і застосовані методи, наукову новизну роботи та її практичне значення.
У першому розділі - „Актуальні проблеми методології науки про літературу та теорії літератури. Передумови і перспективи сучасного літературознавчого дослідження філософської лірики” - обрана тема актуалізується на тлі органічного звязку з наявним станом літературознавчої науки, зокрема її методологічної та теоретичної сфер.
У підрозділі 1.1. „Методологія літературознавства як актуальна проблема” демонструється неможливість інертного підходу до визначення методологічних засад дослідження обраної теми. У звязку з цим у пункті 1.1.1. „Загальна постановка питання у контексті актуальної соціокультурної ситуації Постмодерну” розглядаються варіанти представництва методологічної сфери у літературознавстві радянських часів (О.С. Бушмін, Г.М. Фрідлендер, Г.М. Поспєлов, Є.Г. Руднєва, В.Є. Халізєв, М.М. Бахтін, В.В. Лесик та ін.), у новітньому українському (А.О. Ткаченко, О.А. Галич, Р.Т. Громяк, Ю.І. Ковалів, В.І. Теремко, І.М. Дзюба, Г.М. Сивокінь, М.К. Наєнко, В.В. Федоров, С.Д. Павличко, Т.І. Гундорова, С.М. Андрусів, О.В. Домащенко та ін.) і російському (С.С. Аверинцев, Д.С. Лихачов, О. Дмитрієв, Д. Устинов) літературознавстві, найбільш показові тенденції розвитку західної філософії та літературно-критичної думки у ХХ ст. (В. Дільтей, Г.-Ґ. Ґадамер). У такий спосіб, а також через аналітичне висвітлення проблеми академізму в науці про літературу, зокрема таких його ключових засад, як обєктивність та історизм, обґрунтовується думка про неможливість зведення методологічної сфери літературознавства виключно до філософії, якій так і не вдалося побудувати єдину картину світу і на цій основі здійснити синтез знань і діяльності. Так само і наука з її тотальною спеціалізацією теж не здатна забезпечити дійсну єдність наукової картини світу. Усе це зумовило суттєві зміни у власне методологічній сфері як такій, що сьогодні постає як ієрархічно влаштований різноплощинний простір, який утворюють щонайменше: загальна методологія, методологія науки як такої і методологія конкретної науки.