Утвердження в західній філософській думці останньої чверті ХІХ ст. течій, альтернативних традиціям Нового часу. Поєднання схоластичної культури і емпіричної філософії у вченні Ф. Брентано. Концепція філософії життя Ф. Ніцше. Виникнення феноменології.
Аннотация к работе
Філософська думка на межі ХІХ-ХХ столітьОстання чверть ХІХ століття засвідчила утвердження в західній філософській думці нових течій, альтернативних традиціям Нового часу. Саме тоді назрівав революційний переворот, що стосувався не лише філософії, а й усієї культури. Альтернативні погляди щодо тодішніх філософських вчень стосувалися засадничих питань, повязаних з відкриттями в галузях природничих і технічних наук й виокремленням наук гуманітарних. Як відомо, саме тоді від філософії відокремилися соціологія й психологія, голосно заявив про себе нігілізм, що заперечував не лише істину, а й мораль. У філософуванні дедалі більшого впливу набуває субєктивізм, ірраціоналізм, волюнтаристський лібералізм тощо. Водночас виникають вчення, які повертаються до філософської спадщини античної і середньовічної епох, збагачених науковими здобутками Нового часу.
Під таким оглядом характеризувати цей період як занепадницький безпідставно: доцільніше характеризувати його як період переоцінок інтелекттуальної спадщини, в тому числі й філософських набутків.
1. Інтелектуалізм Ф. Брентано
Серед опозиційних вчень, що виникли наприкінці ХІХ століття, важливе місце належить інтелектуалізму Франца Брентано (18381917 рр.), якого вважають австрійським філософом італійського походження. Як мисленик, він поставив перед собою мету змінити філософські спрямування свого часу і забезпечити в нових умовах статус філософії як науки, спираючись насамперед на вчення Аристотеля, середньовічне мислення схоластів, насамперед Томи Аквіната, а також на погляди Декарта і Локка. Дотримуючись інтелектуалістських позицій, мисленик пояснював всі хиби і зло наслідком ущербного мислення. Він писав: «Усю кантівську філософію вважаю помилкою, що довела до ще більших помилок і врештідо цілковитого хаосу у філософії».
Далекий від спекулятивної метафізики й позитивізму, Бретано прагнув поєднати схоластичну культуру Середньовіччя й емпіричну філософію Нового часу. Наукова філософія, ідеал якої обґрунтував мисленик, не сумісна з позитивізмом і натуралізмом, а має спиратися на здобутки природничих наук, насамперед психології. Безумовно, намагання приписати мисленикові атеїстичні погляди безпідставні, адже він упродовж свого життя зберігав віру в Бога, визнавав створення світу й безсмертя душі. На таких засадах він ґрунтував свою концепцію етики.
Філософська школа, заснована Брентано у Відні зіграла особливу роль у розвитку філософської думки в Австрії, де раніше вона перебувала в жалюгідному становищі. Проте її славу визначили не послідовники філософа, а насамперед засновник феноменології Едмунд Гуссерль.
На переконання Брентано, філософія має бути емпіричною наукою, спиратися на досвід, прикладом чого є психологія, що вивчає внутрішній досвід. Істинне знання забезпечує індукція як підсумок одиничних висновків. Мисленик не визнавав апріорного знання, бо вони зумовлені лише термінологією. Основою для філософії, вважає Брентано, має бути саме психологія, що вивчає психічні акти, цебто уявлення, судження й умовиводи, але не йде далі від опису й класифікації цих актів. Сукупність актів бачення й слухання становить свідомість.
Дослідник наголошує на інтенційному значенні психічних актів, що спрямовані на якийсь предмет, без чого не можливе сприймання й уявлення, а також судження про нього. Термін інтенційність (від лат. Шв^вгв-спрямовувати, прагнути) Брентано перейняв із схоластики. Інтенційність вимагає відрізняти психічні акти, іманентних до свідомості, від фізичних явищ чи предметів, що трансцендентні до неї. Такий підхід заперечував трактування субєктивного ідеалізму про зведення предметів до наших сприйнять. У ставленні до психічних актів мисленик не був постійний: спочатку він повязував їх з різними предметами (ідеальними і реальними, абстрактними і конкретними), а згодомлише з реальними і конкретними. Приміром, уявлення про Пегаса означає, що не він існує в людській свідомості, а тільки субєкт, з яким повязаний психічний акт. Як зазначають дослідники, Брентано поєднував реалізм у епістемології з номіналізмом, що визнавав існування тільки конкретних речей, а загальні поняття трактував як фікції.
Брентанівське трактування психічних актів передбачає лише ймовірність зовнішнього світу. Отож, існування свідомого Я заперечує самостійне існування речей поза названими актами. Мисленик поставив під сумнів поділ психічних явищ на пізнання, почуття і волю. Насамперед він зазначив, що пізнання фактично охоплює два психічні акти: уявлення і судження. Між ними існують суттєві відмінності, бо про істинність чи хибність можна говорити лише стосовно суджень, а не щодо уявлень. Судження неодмінно вимагають ствердження або заперечення. Виходить, що уявлення й судження становлять різні види психічних явищ. Водночас почуття й волю Брентано вважає одним психічним явищем, що названі ним як емоційні явища, або «акти любові й відрази». Подібно до суджень вони передбачають вибір.