Історичні форми конституювання філософської антропології. Специфіка антропологічного підходу до проблеми людини. Виділення інваріантної компоненти методологічних функцій антропологічного знання в класичній, некласичній і постнекласичній філософії.
Аннотация к работе
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І.Робота виконана на кафедрі філософії природничих факультетів філософського факультету Одеського національного університету імені І.І. Чайковський Олександр Владиславович, Одеський національний університет імені І.І. Івакін Олексій Аркадійович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри філософії кандидат філософських наук, доцент Захист відбудеться "26" квітня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 в Одеському національному університеті імені І.І. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету імені І.І.Філософська антропологія, у якій людина є вихідним пунктом і головним обєктом філософування, була обрана в дисертації як сучасна парадигма філософського розуміння людини, людського буття і методологічна основа для синтезу знань про людину. Протягом останнього століття у рамках наук про людину сконцентрувався найбагатший емпіричний і теоретичний матеріал. Аналіз ситуації, яка склалася в науках про людину, особливо важливий сьогодні, коли наука переходить у новий вимір - постнекласичний. Мета дисертації - дослідити філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину. визначити межі та можливості філософської антропології в якості методологічної основи вирішення проблеми синтезу сучасного знання про людину. філософський антропологія людина інваріантнийУ першому розділі "Різноманітність форм конституювання філософської антропології" виявлено спектр стратегій філософського дослідження природи людини, представлений історичний огляд відносин філософії й антропології. Порівняльний аналіз філософських концепцій людини дозволив конкретизувати, використання яких філософсько-антропологічних ідей і принципів в сучасних науках про людину є доцільним. В першому параграфі "Формування антропологічного підходу до проблеми людини у межах класичної філософії" пропонується аналіз того, як філософська антропологія XVII-XVIII століть шукає відповіді на питання: чи можлива наукова метафізика, що спирається на історичний досвід у науці, у межах якої враховується питання про природу людини? У другому параграфі "Пошук нового визначення людини у контексті некласичного мислення" проаналізовані некласичні інтерпретації проблеми людини та методології її дослідження, для яких характерна відмова шукати сутність людини. Автор наполягає на необхідності розрізняти антропологічність (субєктивність, людинодомірність, антропність) як властивості чого-небудь (пізнання, істини), що свідчить про його віднесеність до людини, до обставин її буття і пізнання, антропоцентризм як тенденцію (необґрунтованої) абсолютизації людського в пізнанні і світогляді й антропологізм як один з можливих шляхів пізнання, коли людина - відправний пункт, тому що визнається неминучість присутності людських змістів (людського виміру) у науковому пізнанні.