Філософія науки про вплив соціогуманітарних наук на формування світогляду та визначення парадигм соціальної активності людини і практики соціуму. Проблема взаємозв"язку соціогуманітарного знання в умовах сучасної інформаційно-технологічної революції.
Аннотация к работе
Філософські проблеми соціогуманітарного знанняМожна сказати за Кантом, що якщо фізична антропологія вивчає як природа створила людину, то філософська (прагматична) антропологія вивчає те, як людина творить саму себе. Філософська антропологія (від філософія та антропологія) - у широкому сенсі - філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому - напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дільтей), феноменології Гусерля та інших, у рамках якого робилася спроба відтворити цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук - біології, психології, етнології, соціології і так далі. Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розвязання проблем людини. Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як ворожу їй матерію. Августин Блаженний, наслідуючи Платона, вважав, що людина є протилежністю незалежних душі й тіла, але тільки душа робить людину людиною.Як і всяка діяльність, пізнання передбачає можливість визначення субєкта і обєкта. Якщо зрозуміти розум як здатність ставити цілі, напрямні волю, і вибирати засоби їх досягнення, то пізнання повинно розумітися як прагнення до певної мети - знання, яке повинне відповідати обєкту. Одним з перших мислителів, що визначають людську діяльність як предмет науки, тобто поставили задачу виявлення законів людської діяльності, був італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744), який висунув підстави "нової науки" про світі, який був створений людьми: "В цій густій нічній темряві, що покриває першу, найбільш віддалену від нас Старовину, зявляється вічний, незаходящий світло, світло тієї Істини, яку не можна піддати якого б то не було сумніву, а саме, що перший Світ Громадянськості, безперечно, був зроблений людьми. Всякого, хто про це подумає, має здивувати, як всі Філософи абсолютно серйозно намагалися вивчати Науку про Світ Природи, який був зроблений Богом і який тому він один може пізнати, і нехтували роздумом Світі Націй, тобто про Світ Громадянськості, який був зроблений людьми, і Наука про яке тому може бути доступна людям"1. Одну з найбільш чітких формулювань специфіки обєкта соціально-гуманітарного пізнання (у формі протиставлення предмета "наук про природу" і "наук про культуру") можна знайти в працях представники баденської школи неокантианства Р.Можна подумати, що саме наука як ціле є предметом філософії науки. Що стосується власне філософії науки, то тут скоріше мова йде про науку як компоненті культури, специфічній сфері людської діяльності [1]. Цей світ цікавить науку з точки зору осягнення його закономірностей, тобто окремих фрагментів і навіть окремих обєктів, переважно матеріальних. Зрозуміло, така практично-перетворювальна орієнтація науки вже передбачає глибокий, але все ж односторонній, фрагментарний підхід до дійсності, бо перетворювати можна тільки окремі частини світу, але не світ у цілому. У рамках філософії науки вирішується також питання про кордони науки, про співвідношення наукового та позанаукового знання, про специфіку взаємозвязку науки з такими сферами людської діяльності, як мистецтво, релігія, окультизм і пр.На перший погляд все просто: природничі науки вивчають природу, інженерно-технічні - засоби виробництва та виробничі відносини, а соціально-гуманітарні - суспільство. Дійсно, соціогуманітарні науки помітно відрізняються від природничх наук. Якщо природничі науки вивчають природу, яка існувала і може існувати незалежно від людини, то науки соціогуманітарні не можуть пізнавати суспільство, не вивчаючи діяльність людей, що живуть в нім, їх думки і прагнення. Ільїн, природознавство і соціогуманітарні науки - гілки однієї науки як цілого, "вони їдять одне блюдо, хоча з різних кінців і різними ложками" [3, 22-30]. З цієї точки зору можна виділити наступні групи соціогуманітарних наук: історичні науки (вітчизняна історія, загальна історія, археологія, етнографія, історіографія); економічні науки (економічна теорія, економіка і управління народним господарством, бухгалтерський облік, статистика); філософські науки (історія філософії, логіка, етика, естетика); філологічні науки (літературознавство, мовознавство, журналістика); юридичні науки (теорія і історія держави і права, історія правових учень, конституційне право); педагогічні науки (загальна педагогіка, історія педагогіки і освіти, теорія і методика вчення і виховання); психологічні науки (загальна психологія, психологія особи, соціальна і політична психологія); соціологічні науки (теорія, методологія і історія соціології, економічна соціологія і демографія); політичні науки (теорія політики, історія і методологія політичної науки, політична конфліктологія, політичні технології); культурологія (теорія і історія культури, музеєзнавство).
План
План
1. Філософська антропологія як світоглядно-філософська основа соціогуманітарного знання
2. Філософія науки про специфіку, завдання, цінності соціогуманітарних наук та їх місце в системі наукового знання
3. Філософія науки про вплив соціогуманітарних наук на формування світогляду та визначення парадигм соціальної активності людини і практики соціуму
4. Проблема взаємозвязку і взаємовпливу соціогуманітарного та природничонаукового знання в умовах сучасної інформаційно-технологічної революції
5. Соціогуманітарні науки в контексті глобалізації суспільних процесів
1. Філософська антропологія як світоглядно-філософська основа соціогуманітарного знання