Велич титанічного подвигу Т. Шевченка як основоположника нової української літературної мови. Аналіз особливостей інтерпретації Шевченка, історичних постатей його творчої спадщини. Здійснення безпомилкових пророцтв Кобзаря. Релігійний світогляд Шевченка.
Аннотация к работе
Однак провокативне слово "ювілей" спокушає у котрий раз спинитися перед величчю генія, вчитатися і вдуматися, вслухатися і вчутися в його незнищенного і безсмертного "Кобзаря", що провістив українцям у задушливій російській імперії еру українства. На порозі визначної дати - 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка українці в Україні та у всьому світі з сердечним піднесенням приходять до всіх памятних місць, повязаних із його життям і творчістю. Постать велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про його життя і творчість, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і за рубежем - все це звільняє образ нашого пророка від фальшування спотворення, які уперто проводяться від появи першого "Кобзаря" (1840) і донині. Якщо попередники Шевченка лише "співчували" народові, підносили почуття жалю і милосердя до "простого" люду, то Шевченко поставив перед народом великі історичні завдання, підніс народ на висоту історичної відповідальності за долю батьківщини.Костомаров, - роздирала завісу… І страшно, і солодко, і болюче і пянюче було заглянути туди!" звичайно, таке враження на навколишніх справляв, передусім поетичний доробок Шевченка з притаманною йому напруженою емоційністю, абсолютизацією почуття й емоційного сприйняття довколишньої дійсності. Але не лише цими, надзвичайно високими естетичними якостями вирізняється поетичний доробок Т. Шевченка. тут чи не найяскравіше виявилася принципова маргінальність соціального становища поета, що багатозначно відобразилась на характері його поетичного доробку. Саме це зумовлює вибір ним ролі посередника, поета-пророка, який, з одного боку, не є селянином, але прибирає на себе функцію репрезентанта духовних цінностей народу, носієм яких було передусім селянство. Тарас Шевченко - і вільна, суверенна, ні від кого незалежна, що живе своїм життям зі "своєю правдою і силою, і волею" Україна - ці два поняття нерозлучно повязані як у душах нескорених синів і дочок Матері України, так і в гнобителів-супостатів. Огортаючи своїм зором минуле, сучасне і майбутнє України, Шевченко трактує її в космічному аспекті, повязуючи поняття її добра із загальнолюдським добром.Хмельницький був виразником тієї України минулого, якою Шевченко був захоплений. Це був символ тієї України, якої Шевченко найбільше прагнув, про яку молив Бога. Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. Звідси - ідеалізація гетьманів, ватажків національно-визвольних змагань, які виборювали свободу Україні: Гонти й Залізняка, Дорошенка, Полуботка, Гордієнка, і зневага до тих, хто свідомо чи підсвідомо зраджував Україну, поневолював її; хто заради своїх амбіцій та шкурних інтересів проводив політику розчленування України, хто шляхом приниження, плазування, ціною свободи всього народу здобував гетьманську булаву, дворянські титули, маєтки. Те, чого Шевченко так боявся, вже сталося, причому кілька разів: Україна була обікрадена, поки прокинулась, бо не увесь народ був готовий будувати і боронити свою державу, коли прийшов той момент.Україна для Тараса Шевченка була смислом усього його життя, що за її щастя, волю, незалежність він карався, мучився, але не каявся. Україна для Шевченка - це екзистенційний стан буття, де лише й можливо досягти форми ідеального існування, "щоб укупі жити, з братом добрим добро познать, не ділити". Україна для Шевченка - джерело народної культури, що живить творчість його мотивами, розробка яких і дає змогу виразити власну філософію життя. Світ ідеальної спільноти, зародки якого існують і в минулому, й у сучасному України, вбачається Шевченкові абсолютно пануючим у майбутньому її. Україна сприймається ним як край, сповнений суперечностей, що зумовлюють неможливість нормального існування людини в сучасному поетові стані, "де латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих", "де кайданами міняються, правдою торгують і Господа зневажають".І навіть більше: за Геддером, через мову "природа зєднала ще одну ланку: народ передає свій народний набуток іншому народові". Лише усвідомлення взаємопричетності людини й народу робить їх справжніми, формує й виявляє характер, без якого народ, нація - це безликі маси, аморфне населення. Тарас Шевченко не те що відкинув малоросійство, він його не мав на генному рівні, з народження, не мав з дитинства, не прийняв змалечку і довіку, бо в нього була Україна і він був її сином. Якщо деякі українці з маєтних старшинських, дворянських, поміщицьких родин та аристократичних салонів, спонукані інтелектом, добрим серцем чи модою на демократизм, шукали свій народ, ходили, рядилися в українців, поверталися до нього (і за це їм велика подяка), то Шевченко ніколи зі свого народу й не виходив, не відривався ні в Петербурзі, ні навіть у засланні.
План
Зміст
Тези
Вступ
Розділ І. Шевченко і Україна
1.1 Інтерпретації Шевченка
1.2 Україна - екзистенційний стан буття
Розділ ІІ. Ставлення до мови
2.1 Ідейно-естетична суть поетичної мовотворчості Шевченка