Аналіз філософських поглядів мислителів Стародавньої Індії. Характеристика ортодоксальних шкіл та неортодоксальні релігійно-філософські і нерелігійні напрями давньоіндійської філософії. Аналіз філософії конфуціанства і даосизму у стародавньому Китаї.
Аннотация к работе
Філософські погляди мислителів Стародавньої Індії та Стародавнього КитаюЯкщо в античній культурі філософія придбала більше наукове забарвлення (тісний звязок з математикою, фізикою, психологією, навіть медициною), то в індійській вона мала релігійно-містичний характер, навіть в тих напрямах, які виступали проти пануючої релігії Вед (виключенням були лише деякі матеріалістичні навчання, що не набули широкого поширення в Індії і не створили нічого, що можна було б уподібнити європейській науковій історії). знання, відання) є найбільш ранніми текстами на давньоіндійському, названому ведичним, мові, створені в період з 2-го тисячоліття до н.е. до 6 століття до н.е. Назва "Веда", "відати" відносять також до позначення знання взагалі, особливої сфери умогляду, з якої згодом виділяються окремі знання, напрями, навчання, науки, філософія і богословя. Саме у ведичній літературі складаються такі поняття усієї наступної індійської філософії, як брахман і атман (вище духовне начало, абсолютна реальність і душа, відносне, субєктивне духовне начало, "я сам"), думки про їх тотожність і відмінність, виникають ідеї карми (сума вчинків і подяка за вчинки, доля), мокші (звільнення як сенсу життя), бхави і абхави (буття і небуття), авідьї (помилки, брехні), майї (ілюзії), дхарми (закону) і багато інших. До неортодоксальних даршани віднесли як антирелігійні, матеріалістичні навчання таких напрямів, як школи локаята (від санскр. лока - (цей) світ, що йде від цього світу; засновник - напівлегендарний Бріхаспати) і адживіка (санср. аджива - спосіб життя; напрям, що тяжіє до фаталізму і нігілізму, заснував в 6 столітті до н.е. Виходячи з цього вважають, що в ранньому буддизмі основними були ідеї практичного, морального плану - прагнення уникнути страждання в поточному житті і відповідно викладався шлях, що веде до позбавлення від страждання, а в ранньому джайнізмі - проблема буття особи, що складається з двох частин: дживи (душі, живого) і адживи (недуші, матерії).