Концепція особистісної істини К"єркегора. Екзистенціалізм як найбільш впливовий напрямок гуманістичної думки. Ідея знаходження сутності лише через існування. Знання про ілюзорність потойбічного призначення людини. Феномен релігійного екзистенціалізму.
Аннотация к работе
Філософські основи і принципи художньої творчості в екзистенціалізміЕкзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним. В їхніх творах нелегко провести межу між філософським та суто літературним: герої художніх творів екзистенціалістів втілюють настанови свідомості, відкриті екзистенціалістами-філософами (Антуан Рокантен з «Нудоти» Сартра переказує у своєму щоденнику ідеї, які згодом сам Сартр розвиватиме у філософському трактаті «Буття і ніщо»; абсурдний світ філософського твору Камю «Міф про Сізіфа» є атмосферою, в якій існують персонажі його ж пєси «Калігула» та повісті «Сторонній»).Цей філософський, мистецький та літературний напрямок, що активно розробляє концепцію світу та людини, є відображенням глибоких потрясінь, які спіткали людство у XX ст. Екзистенціалізм звернувся до проблем критичних, кризових ситуацій, прагнучи зрозуміти поведінку людини в жорстоких, граничних ситуаціях. Одкровенням виявилося усвідомлення власної смертності і недосконалості кожної людини. Тобто людина спочатку існує - думає, відчуває, живе, а потім визначає себе в світі. Характеризуючи людину, екзистенціалізм ігнорує соціальне середовище, в якому людина живе.