Жанрова структура Шекспірових сонетів. Вплив філософських традицій Платона на світогляд і творчість В. Шекспіра. Новаторство Шекспіра як автора сонетів. Філософський сенс і художнє втілення проблеми часу і вічності, смерті і безсмертя в сонетарії.
Аннотация к работе
Чимало сонетів породжено довгими роздумами автора про людську природу, про світ, що оточує людину. Це ідея Платона, який вважав, що існує Чорний Ерос - кохання до жінки - та Ерос Афродіти небесної, яка причетна більше до чоловічої основи, тобто любов до юнака. І в Шекспіра, і в Платона, де природа удосконалює форму шляхом нових народжень, бачимо ту саму ідею щонайвищої форми, як першого, доступного людині, ступеня пізнання Космосу. В перекладах українських, де є різні варіанти (любов, кохання, любощі, милість), маємо більшу можливість побачити Шекспіра з палітрою любові, починаючи від того, що Платон називав «усякою жагою цілісності», закінчуючи Чорним Еросом. І «жінку», і «юнака» поет однаково називає «моя Любов», - та тільки Любов ця різна і описана по-різному, - як любов «світло-гарна» і любов «темна», «негарна» (за Платонівською концепцією).
Вывод
Підводячи підсумок нашого дослідження ми дійшли висновку, що творчість титана світової літератури Вільяма Шекспіра є вершинним досягненням не тільки англійської ренесансної літератури, але й літератури всього європейського Ренесансу. Більше того, вона є однією з найбільших вершин світової літератури. Геній Шекспіра був настільки могутнім, що все, що він створив, за своїм значенням вийшло далеко за межі доби письменника та його країни й упродовж віків є надбанням усіх часів народів, ніколи не втрачаючи своєї краси, значення і могутньої сили впливу на людей.
В своєму дослідженні ми розглянули провідні філософські мотиви сонетів В. Шекспіра. Адже численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у світовій літературі примушують замислитись над причинами невмирущого інтересу до Шекспіра.
Сонет - одна з найстаріших ліричних форм. Сюжетною основою шекспірівських сонетів є оповідь про палку дружбу і пристрасну любов поета - ліричного героя збірки. Цикл сонетів являє собою своєрідний ліричний щоденник, який створювався без заздалегідь придуманого плану. Деякі вірші написані «з нагоди», деякі відбивають якісь особисті переживання їх творця. Чимало сонетів породжено довгими роздумами автора про людську природу, про світ, що оточує людину. Проблеми, поставлені в сонетах, глибоко філософічні, що аж ніяк не суперечать універсальній природі цієї поетичної структури.
«Сонети» стали блискучим відображенням багатого і складного внутрішнього світу людини епохи Відродження. Вперше у світовій літературі була змальована неповторна індивідуальність, живе багатство і складність людської душі.
Досліджуючи сонети Шекспіра з філософської точки зору, нашу увагу привернула проблема філософії кохання. За всієї багатоманітності філософських систем Відродження виразним є основне спрямування, що ним можна назвати високорозвинену теорію прекрасного, звернення в абсолют категорій Любові й Краси. І тут ми неминуче приходимо до Платона.
Найвиразніше можна простежити вплив платонівських ідей в сонетах, присвячених «смуглявій леді». В добу Відродження чоловіча дружба ставилася вище за кохання до жінки. Це ідея Платона, який вважав, що існує Чорний Ерос - кохання до жінки - та Ерос Афродіти небесної, яка причетна більше до чоловічої основи, тобто любов до юнака.
Неоплатоніки Відродження вважали любов самодостатньою, як здатність, за Платоном, «бачити і пізнавати». За Платоном, ідея сходження від нижчого - «гармонії форми» до осягненої розумом довершеності, досконалості призводить до виправдання призначення керувати всім, що надала тобі Природа. І в Шекспіра, і в Платона, де природа удосконалює форму шляхом нових народжень, бачимо ту саму ідею щонайвищої форми, як першого, доступного людині, ступеня пізнання Космосу. Саме тому, що захоплення зовнішньою формою, - це шлях наступного пізнання, людина не має права нехтувати своєю чуттєвою природою. Тільки після пізнання Чорного Еросу їй відкриваються «очі розуму».
На думку Платона, краса, як абсолютна сутність, переходить від тіла до тіла, від душі до душі, постійно збагачуючись.
Шекспір розвиває думку Платона, що пристрасті, які володіють нашою душею, перешкоджають розумінню істини, удосконаленню душі. Саме тому, любов до юнака, союз розуму і душі, вища любові до жінки.
Разом тим у прославленні земної краси коханої жінки Шекспір відходить від деяких крайнощів платонівської концепції. Йдеться про те, що земна любов до жінки може просвітлювати, коли вона живе в душі, яка прагне досконалості.
Платон вважав любов не тільки силою, що керує Всесвітом, але й джерелом людської свідомості. Шекспір розвиває цю ідею. Любов, згідно з Платоном, як найвища енергія Космосу, породила нашу свідомість, «людське в людині». Відштовхуючись від естетичної системи Відродження, Шекспір вважає, що Чорний Ерос є необхідною складовою людської душі, оскільки він - перша ступінь удосконалення, пізнання прекрасного.
Хотілося б зауважити, що шекспірівська Любов, на відміну від платонівської, є глибокою, трагічнішою. Любов у «Сонетах» теж є рушійною силою Всесвіту, але живе вона в душі смертної людини, котрій нести такий тягар буває не під силу. Шекспірівська Любов - це не тільки сходження до досконалості, але й тривала та болісна мандрівка.
Поняття «Мистецтво», «Любов», «Природа», «Краса» є складниками естетики Платона, значення яких співпадають у філософському плані з поняттями, які вкладали в ці слова неоплатоніки. Але в трактуванні творчості як такої Шекспір відходить від Платона, вважаючи любов силою, здатною запліднити мистецтво, хоча мистецтво - понад усе.
Особливий інтерес викликає вивчення у Шекспіра значень слова «Любов», яке є базовим поняттям естетики Платона. В перекладах українських, де є різні варіанти (любов, кохання, любощі, милість), маємо більшу можливість побачити Шекспіра з палітрою любові, починаючи від того, що Платон називав «усякою жагою цілісності», закінчуючи Чорним Еросом.
Отже, ми ще раз наголосимо на деяких елементах світогляду та естетичної системи Шекспіра, які наближують його до Платона, неоплатоніків і яскраво простежуються в «Сонетах». По-перше, це ідея існування комічної гармонії. Кінцева мета розвитку людства - в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя - гармонізація власної душі, прагнення до істинно прекрасного. По-друге, Любов - сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому динаміки. Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись на різних ступенях еволюції Космосу. Осягати істину людина може, лише піднявшись на вищий ступінь пізнання. Нарешті, Людина - це і Космос в мініатюрі і мікрокосмос, і кінцева мета творіння, ланка, яка повязує матеріальний та духовні сили Всесвіту.
Гуманісти Ренесансу розглядали людину як «подобу божу», не обожнюючи її. Не менш захоплювався «чудом світу» і Шекспір.
Загальною темою цілого сонетарію, як цього й вимагала Трагедія жанру - є любов. Маємо у нім невелику, але виразну групу «любовного трикутника». У двоякому поділі сонетарію (Юнаковий та Жіночий цикли) відбите і двояке почуття автора, одне - позитивно забарвлене, «світле» - віднесене ним до особи «юнака», інше, з негативним забарвленням, «темним» - до особи «жінки», - дарма, що сама вона не завжди була джерелом лише негативних емоцій. І «жінку», і «юнака» поет однаково називає «моя Любов», - та тільки Любов ця різна і описана по-різному, - як любов «світло-гарна» і любов «темна», «негарна» (за Платонівською концепцією).
Можна з долею впевненості говорити, що образ юнака - це облагороджений душею самого поета образ, що увібрав у себе все найкраще, що було притаманним поетові, його кращу частку душі. І любов ліричного героя до друга є платонічною любовю, духовною, потягом до спорідненої душі, якій ліричний герой бажає щастя і добра. Тому дружбі ліричного героя, його почуттям до друга притаманне все те, що зазвикле поєднується у коханні: захват красою друга, радість побачення, гіркота розлуки, муки ревнощів, розчарування, складні пристрасті людського серця. Дружбу ліричний герой ставить над коханням.
Сонетарій Шекспіра - це самоаналіз його душі. Чорним кольором - кольором очей коханої жінки - поет означив і власну плотську Хіть, яка, не знаходячи вдоволення, відбирала йому душевну гармонію. Проблема нашого поета - не стільки в тому, що він, як і кожен у свій час, засліплений коханням, а в тому, що, усвідомлюючи сліпоту цього кохання, не може позбутися самого цього напасливого почуття. Почуття любові розкривається в сонетах у всьому багатстві відтінків. Кохання, як розуміє його ліричний герой - невиліковна страшна хвороба, що супроводжується незліченними муками, воно подібне до ненаситної смерті, від такого кохання герой не може ніяк звільнитися, йому бракне сил, хоч він бачить всі вади коханої. Яким правдивим і життєвим є кохання поета, таким життєвим є і зображення дами в сонетах.
Страждання, яке пережив Шекспір, виходячи з тьми своєї сліпої любові, допомогли йому прозріти. Скинувши цю єдину полуду з очей, він повністю вийшов із тьми на світло, і в цьому світлі побачив далеко більше, ніж бачив досі - не тільки свій мікро, - а й макрокосм.
З темами Кохання і Дружби повязаний один з найскладніших і багатозначущих образів в Сонетах - образ Часу. Завдяки цьому філософському образу особисті почуття поета сприймаються як виявлення загальних законів розвитку і змін.
Складний комплекс переживань, які повязані з усвідомленням індивідуального характеру часу, ніхто в мистецтві Відродження не передав яскравіше і сильніше, ніж Шекспір в своїх сонетах. Час - постійна і багатостороння розвинута тема сонетів. В сонетах час представлений передусім як факт субєктивного людського існування, якій потребує не пояснень, а сприйняття. Час - універсальна умова людського життя, чисто фізичних його рамок. Він ставить перед Людиною задачу, вирішувати яку приходиться кожному: якою має бути достойна людини відповідь на виклик часу? Відповідь Шекспіра, яку неважко знайти передусім в його сонетах, однозначна: Людина не може відвертатися від обличчя часу, - звертаючи свої погляди до неба, вона повинна поринути у нескінченність, яка міститься в самому часі.
Природний час, у його лінійності, Шекспір мислить двояко - як Час-творець і Час-руйнівник. Так само двояко ставиться він і до історичного, «суспільного» часу: це і Час - Творець, нагромаджувач духовної спадщини, і Час-Руйнівник, який більшість людських творінь викидає на сміття. Однак великою буквою в сонетарії позначений лише час суспільно-історичний, - саме йому оголошує війну поет.
Отже, поет проголошує війну Часу. Знаряддя поета - його вірші, а силу в цій боротьбі йому дає Любов до Юнака. Особиста тема переплітається з темою безсмертя мистецтва: воно призначене зберегти в віках такі цінності, як любов, красу, істину.
Сонети просякнуті поетичним відчуттям часу. Час - чисто зовнішня і абсолютно ворожа людині сила, яка підпорядковує її універсальному закону земного буття: розквіт, занепад і зникнення. Із цього швидкоминучого людського життя Шекспір, як поет і гуманіст, робить єдиний для нього висновок: проти часу у людини є зброя: продовження роду і особиста доблесть, яка проявляється в соціальних або естетично значущих діях.
В своїх «Сонетах» Шекспір піднімає проблему смерті та безсмертя. Це - ґрунтовні проблеми філософії тому, що саме через ставлення до цих проблем та їх розуміння людина й усвідомлює себе як Людину, виявляє своє ставлення до природи, до людей, до самої себе, до Світу в цілому. Світоглядна сутність проблеми стверджується тим, що кожна людина замислюється над сенсом свого життя.
Думки про Смерть зроджують у Шекспіра роздуми про долю власних творів. Почавши від Сонета 15 і до самого кінця «юнакового циклу», ми раз по раз зустрічаємося з думкою, що є одна річ, яка може встояти проти смерті - його, Шекспірова, поезія.
Можна говорити, що вічні питання - це трагічна серцевина вічних тем, а серцевина цієї серцевини - питання про смисл смертного людського життя. Людина перед лицем природи, Долі, смерті - тема вічних питань. Вічні питання тому і вічні, що на них немає однієї єдиної відповіді. Торкаючись філософських проблем буття, ці питання по-різному ставилися і вирішувалися в різні епохи.
Глибоко пізнаючи історичну правду, Шекспір поставив у своїх творах такі масштабні та важливі для суспільства питання, що вони переходять із доби в добу, від покоління до покоління, зберігаючи свою життєву силу й безсмертя.
Список литературы
1. Автономова Н., Каспаров М. Сонеты Шекспира - переводы Маршака // Вопросы литературы. - 1969. - №2. - С. 100-112.
2. Алексеев М.П. Общая характеристика английского Возрождения // История зарубежной литературы: Раннее средневековье и Возрождение. - М.: Учпедгиз, 1959
3. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы. - М.: Высшая школа, 1975. - С. 46-90.
4. Аникст А.А. Творчество Шекспира. - М.: Искусство, 1965.
5. Аникст А.А. Первые издания Шекспира. - М.: Книга, 1974.
6. Аникст А.А. Ремесло драматурга. - М.: Сов. Списатель, 1974.
7. Аникст А.А. Картины мира у Шекспира // Художественное творчество: Вопросы комплексного изучения. 1984. - Л.: Наука, 1986. - С. 143-150.
8. Арсенюк О. Платонічна любов та українські перекладачі // Всесвіт. - 1996. - №8-9. - С. 117-130.
9. Барг М.А. Шекспир и история. - М.: Наука, 1979.
10. Безобразова Л., Луньова Т. «Та вмерти не дає любов твоя…». Грані 66 сонета В. Шекспіра // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2000. - №3. - С. 48-52.
11. Борецький М.І. Вільям Шекспір // Тема. - 2002. - №3. - С. 72-100.
12. Буяльський Б. Таємниця Шекспірових сонетів // Шекспір В. Сонети. - К.: Дніпро, 1966. - С. 5-29.
13. Вітренко А.О. Виразник ренесансних ідеалів // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2003. - №10. - С. 22-24.
14. Габлевич М. Точка зору «For my is will…» // Всесвіт. - 1996. - №8-9. - С. 104-126.
15. Габлевич М. Шекспірі Ерос життя і творчості. Вступ до коментарів // Шекспір В. Сонети. - Л.: Літопис, 1998. - С. 171-206.
16. Геннушас А. Амбивалентность Шекспировских образов // Шекспировские чтения. 1984. - М.: Наука, 1986. - С. 82-105.
17. Горбунов А.И. Шекспир и литературные стили его эпохи // Вестник Московского университета. Филология. - 1984. - №2. - С. 43-52.
18. Градовський А.В. «Своїх я уст брехню не поганив…» // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1998. - №10. - С. 20-23.
19. Гражданская З.Т. От Шекспира до Шоу: Английские писатели XVI-XX вв. - М.: Просвещение, 1992.
20. Дашевський С. У сузірї Голуба та Фенікса // Всесвіт. - 1996. - №8-9. - С. 93-104.
21. Донская Е. Некоторые особенности языка и стиля сонетов Шекспира // Шекспировские чтения. 1984. - Л.: Наука, 1986. - С. 240-252.
52. Соколянский М. Тіні забутих версій (шекспірознавство, переклади)
// Всесвіт. - 2000. - №1-2. - С. 153-163.
53. Татаркевич В. Історія філософії. - Л.: Свічадо, 1997. - Ч. 1. - С. 95-122.
54. Ткаченко С. Шекспірі сонет: труднощі інтерпретації // «Хай слово мовлено інакше…» - К.: Дніпро, 1982. - С. 255-266.
55. Торкут Н. Специфіка становлення й розвитку літературно-критичної традиції на теренах англійського Ренесансу // Ренесансні студії. - 2000. - Вип.4. - С. 38-58.
56. Тронський І.М. Історія античної літератури. - К.: Наукова думка, 1959.
57. Урнов М.В. Вильям Шекспир // Урнов М.В. Вехи традиции в английской литературе. - М.: Худ. література, 1986. - С. 7-72.
58. Урнов М.В., Урнов Д.М. Шекспир. Движение во времени. - М.: Наука, 1968.
59. Холлидей Ф.Е. Шекспир и его мир. - М.: Радуга, 1986.
60. Чекалов И. Проблема словесных лейтмотивов у Шекспира // Шекспировские чтения. 1984. - М.: Наука, 1986. - С. 74-82.
61. Шалагинов Б.Б. Відродження в Англії. Шекспір // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2003. - №9. - С. 48-56.
62. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. - Л.: Світ, 1993. - С. 240-271.
63. Шведов Ю.Ф. Вильям Шекспир: Исследования. - М.: МГУ, 1977.
64. Шекспір В. Сонети // Шекспір В. Твори в 6-ти томах. - К.: Дніпро, 1986. - Т.6. - С. 776-783.
65. Шекспір В. Сонети. - Л.: Літопис, 1998.
66. Шекспір В. Сонети. - К.: Дніпро, 1966.
67. Шекспир в мировойй литературе. - М.-Л.: Худ. Литература, 1964.
68. Шкловский В. Загадки Шекспира // Шкловский В. Художественная проза. Размышления и разборы. - М.: Сов писатель, 1959. - С. 119-123.
69. Штенбаум С. Шекспир. Краткая документальная биография. - М.: Прогресс, 1985.
70. Юсипович І.В., То калова Л.А. Шекспірівський сонет в розмаїтті перекладів // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2004. - №10. - С. 44-46.