Філософські ідеї у творчості Т.Г. Шевченка - Реферат

Міністерство освіти і науки України Київський національний університет будівництва і архітектуриТворчість Тараса Григоровича Шевченка належить до тих вічно живих художніх явищ, про які кожне століття народжує все нові і нові незнайомі обрії пізнання. І хоча на сьогоднішній день наука має величезну суму досліджень про Шевченка, однак особистість поета, художня спадщина викликають нестримне бажання розкривати ще невідомі сторінки його життя. Тому проблема вивчення Т.Г.Шевченка постає сьогодні як нове і актуальне завдання. Нинішня переоцінка суспільних вартостей, утверджуваних десятиліттями звульгаризованими ідеологічними догматами, суцільної політизації як особистості в цілому, так і всього, що її оточувало (літератури також) спонукали до поступового переходу з соціально-функціонального на духовний шлях у вивченні творчості Т.Шевченка.Основною рисою цілої духовної постаті Т.Шевченка, провідним почуттям у цілій його творчості, визначальним пафосом його життя треба визнати його «антропоцентризм», - поставлення людини в центрі цілого буття, цілого світу - як природи й історії, так і всіх сфер культури. І природа, й історія, і культура - мистецтво, наука, релігія - усе має значення і цінність лише виключно в залежності від цього загального і універсального вихідного пункту - від людини, її переживань, бажань, потреб. Світ природи, з одного боку, здається поетові цілком нейтральним, байдужим до людини, життя його тече незалежно від життя людського; при такому світогляді природа і людина змальовуються або цілком окремо одна від одної, або, якщо і разом, то лише з метою підкреслити з усією силою їх повну байдужість. З другого боку, людина вважається лише частиною світу природи, в ньому потоплена, розчинена, відкликається на її поклики; тоді в художньому образі природа виступає поводирем людини, яка чи з доброї волі, а чи то з примусу має за природою слідкувати. Для Тараса Шевченка природа є щось «підрядне» людині, є резонатор, дзеркало людських переживань, і, вдивляючись і вслухаючись в неї, людина чує і бачить тільки себе саму.Правда - як центральне мірило всього людського - пронизує червоною ниткою не лише особисте життя Тараса Шевченка, його світогляд, а в першу чергу поезії, зокрема, двох сюжетних груп: фольклорної та історико-політичної. Девізом Т.Шевченка стали слова, взяті з Євангелія від Іоанна: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить». Т.Шевченко виступив із найбільш дозрілим синтезом ідей правди, що знайшов вираження в довершеній поетичній формі. У «Словнику мови Шевченка» (К., 1964), який налічує 10116 слів, слова «істина» і «правда» вжито аж 587 разів. Фундаментальною основою філософських концепцій Тараса Шевченка в творах історико-політичної групи є наголошення на вірі в неминучість змін, у тріумф правди і волі, бо ж, пізнаючи правду, людина доростає до волі.Образ ідеалу малюється Шевченкові як стан, де пануватиме братерське ставлення вільної людини до людини. Нормою ідеального існування є принципи, щоб «укупі жити, з братом добрим добро певне познати, не ділити». На противагу суспільству, де люди розділені з огляду на суспільний статус, багатства, ранги, привілеї, де панує фальшива наука і фальшива філософія., що обґрунтовує цей ненормальний стан речей, він кличе: «Розкуйтеся, братайтеся!». Цим завершується його остання настанова «і мертвим, і живим, і ненародженим»: «Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, - Єдність і відсутність диференціації в ідеальній спільноті втілюється в образі нації як одного дому, «рідної хати».Розглядаючи минуле України та свою сучасність Шевченко творить «філософію трагедії», як філософію прийняття трагедії свого народу за власну трагедію, злиття власних помислів та бажань з потребами народу. Творчість Т.Шевченка гідно завершує внесок, зроблений кирило-мефодіївцями в розвиток національної самосвідомості, що істотно визначив зміст філософської культури України XIX ст. Адже друга чверть - середина XIX ст, позначені в Україні початком розробки філософії української ідеї як теоретичної самосвідомості українського національного відродження, що визначає спрямування розвитку культури України розглядуваного періоду.

План

Вступ

1. Філософські засади творчості Тараса Григоровича Шевченка

2. Філософська правда у сюжетних групах творчості Кобзаря

3. Ідеальне суспільство в уявленні Тараса Григоровича Шевченка

Висновок

Список використаної літератури