Характер взаємодiї мiж фiлософiєю i наукою, специфiка фiлософської рацiональностi у розумiннi П. Юркевича. Критерiї оцiнки П. Юркевичем фiлософських систем (iдеалiзму та матерiалiзму). Спiввiдношення знання та вiри у релiгiйнiй фiлософiї П. Юркевича.
Аннотация к работе
Львівський державний університет імені Івана Франка Філософія як цілісне світосприйняття в концепції П. Робота виконана на кафедрі історії філософії Львівського державного університету імені Івана Франка. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Пашук Андрій Іванович, Львівський державний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії філософіїПамфіла Юркевича є яскравою сторінкою в історії вітчизняної філософської думки, i все ж, незважаючи на зростаючу кількість досліджень, вона залишається ще недостатньо вивченою i мало задіяною у сучасний культуротворчий процес. Юркевича в усій глибині допоможе українській філософії у її поступі i самоусвідомленні, у визначенні своїх джерел, що кореняться в ментальності українського народу, i свого місця на арені світової філософської культури. Юркевича на суть i призначення філософії, на співвідношення раціонального i позараціонального, розуму i серця, знання i віри виявляються дуже цінними. Актуальність дослідження не в останню чергу визначається проведенням аналізу філософії П. Юркевича на основі цілісного підходу, що дозволяє показати цю філософію в новому світлі, уникнути поширених однобічностей у її трактуванні.У першому підрозділі “Суть i завдання філософії як “науки про дух” аналізується проблема науковості філософії та специфіки філософської раціональності у розумінні П. Юркевичем природи філософії визначена такими головними аспектами: 1) людиномірністю предмета філософії, його звязком з живими інтересами духу (особистого, національного, духу епохи) ; 2) розширеним уявленням про багатство i цільність людського духу, який є чимось більшим ніж свідомість або пізнавальна діяльність i, kpim актів розсудково-дискурсивного мислення, включає в себе різноманітний спектр переживань i вольових імпульсів; 3) намаганням узгодити сенс i призначення філософії з вимогами загальнолюдської свідомості, яка має релігійну спрямованість i повнота якої непоєднувана з точністю та логічною обгрунтованістю наукових висновків. Юркевич розглядає загальнолюдську свідомість як своєрідне синкретичне втілення найрізноманітніших форм духовної діяльності, що є спільною основою буденної свідомості, релігії, моралі, науки i філософії. Юркевича про роль серця у пізнанні може бути виражене у двох найважливіших тезах: 1) серце виражає i розуміє такі душевні стани, які в силу своєї духовності й життєвості недоступні для відстороненого знання розуму, тобто переживання світу багатше від знання про нього; 2) щоб стати діяльною силою духовного життя, знання повинно проникнути до серця й увійти в цілісний стан душі, отже процес пізнання включає в себе й відношення до пізнаваних явищ, що означає єдність гносеологічного й аксіологічного підходів в осмисленні дійсності. Юркевича про пізнання i його вченням про серце: як поняття розсудку здатні переростати в ідеї розуму, так i психологічні стани душі переростають у кордоцентричні стани духу; як розум забезпечує єдність усіх пізнавальних здатностей, так i серце є основою єдності всіх душевно-духовних станів.