Філософія як теоретично сформульований світогляд. Точки зору на предмет філософії і її статус в системі наукового знання. Вивчення закономірностей абстрактного мислення. Специфіка філософських питань осягнення істини. Підхід до вивчення світу як процесу.
Аннотация к работе
. Філософія як наука філософія світогляд істинаТут приведемо лише деякі (багато в чому протилежні) точки зору. а) Позитивізм вважає предметом філософії аналіз мови науки, зводячи функції філософії до логіки і методології науки (докладніше про це дивіться в темі "Філософія ХХ століття"). б) Діалектичний матеріалізм визначає філософію як науку про найзагальніші закони буття. У цьому і полягає методологічна функція філософії. в) Ірраціоналістичний напрямок у філософії вважає, що предмета у філософії зовсім немає, тому що вона не наука, а "... мистецтво пізнання в свободі через творчість ідей, які противляться світовий даності і необхідності і проникають у позамежну сутність світу"1. Протиставляючи філософію науці, М.Бердяєв далі пише, що в науці є гірка нужда людини; в філософії - розкіш, надлишок духовних сил. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд - це форма суспільної відомості; “світогляд - це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд - це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд - це система принципів діяльності людини”; “світогляд - це погляд людини на світ як ціле”; світогляд - це спосіб духовно-практичного освоєння світу”. Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони: 1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу; 2) мають однаковий предмет осмислення - відношення “людина - світ”; 3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т.п.; 4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).Філософам-класикам властивий пізнавальний оптимізм, упевненість у тому, що раціональне пізнання, наука є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять перед людством. Антропологізм виявляється у спробах визначати основи і сфери людської особистості та субєктивності, розглядати людину як "міру всіх речей", із неї та завдяки їй намагатися зрозуміти як її саму, так і навколишнє середовище (природу, суспільство), а також культуру. Прихід надлюдини інтерпретується Ніцше одночасно як вище метафізичне здійснення, і, як такий, етап людської біологічної еволюції (надлюдина співвідноситься з людиною, як людина з мавпою) оголошується змістом людського буття, взагалі змістом "землі". Таким чином, Надлюдина в Ніцше також має у собі немовби дві особи: істоту, яка бачить те, чого не може бачити людина; та істоту, яка може завоювати те, чого людина ніколи не завоює. У такий спосіб це віровчення зводиться до двох формул: 1) людині не дано знати, чим визначається її життя, тому вона має прагнути стати основою життя того, хто здатен на більше, ніж звичайна людина; 2) людське життя визначається панівним у світі законом причинності або світових стихій, тому людина має намагатися стати основою життя того, чиї можливості пізнання більші, ніж можливості самої людини.