Специфіка розуміння людини у процесі її самовдосконалення та самоствердження у філософії українського неоромантизму. Визначення особливості поняття людини "як цілі собі" у творах Ольги Кобилянської. Матріархальний комплекс буття у творах неоромантиків.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукУ дисертації досліджено антропологічну проблематику філософії українського неоромантизму кінця ХІХ-ХХ століття. Проаналізовано процес формування неоромантизму, його типологічні різновиди, вплив філософських здобутків вітчизняної та зарубіжної філософії. Показано особливості неоромантичного мислення (установки, стереотипи тощо) у межах філософсько-культурологічного змісту української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Розкрито погляди неоромантиків на проблему реалізації людиною власного життєвого проекту, аналізуються домінантні смисложиттєві позиції, а також ступінь ефективності пріоритету духовного буття особистості.Динамічні трансформаційні зміни, що відбуваються нині в українському суспільстві, численні модерзаційні новації, спричинені входженням України в європейські освітні та інноваційні програми, беззаперечно, актуалізують потребу переосмислення та коригування існуючих уявлень про сутність і перспективи подальшого розвитку особистості. Значною мірою актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється й необхідністю врахування національного історичного досвіду в процесі євроінтеграції України, що супроводжується особливостями економічної та соціокультурної глобалізації. Проблема сутності людини, вивчення її смисложиттєвих позицій, способів самовираження та самовизначення знайшла своє висвітлення у філософській літературі, зокрема, присвяченій філософії українського неоромантизму. Оригінальне розуміння природи людини як творчої особистості міститься у творах Ольги Кобилянської та Лесі Українки. Однак, якщо Ольга Кобилянська зосереджує увагу на проблемі суті людини та її взаємин з природою, то Леся Українка - на проблемі свободи людини та її взаємин з суспільством.Тому в процесі дослідження автором було задіяно такі методи: аналітичний, який використовувався у вивченні філософської літератури для формування методологічних та теоретичних засад дослідження; історичний - у реконструкції соціокультурної ситуації кінця ХІХ - початку ХХ ст. в Україні; феноменологічний - за яким мистецький твір тлумачиться, як інтенційне буття, що забезпечує можливість надолужити ретроспективний аспект неоромантичного мислення, здійснити його реконструкцію поза будь-якими ідеологічними табу; екзистенційний - у трактуванні за творами неоромантиків людини за межами її раціоналізму в самопереживанні і співпереживанні; компаративний - для виявлення особливостей філософії українського неоромантизму порубіжжя ХІХ - ХХ століть; метод класифікації - у виокремленні основних рис філософії українського неоромантизму. Зазначається, що одну з перших спроб осмислення проблеми людини у філософії неоромантизму здійснила Леся Українка, виділивши особливості трактування людини. Отже, культурна ситуація в Україні кінця ХІХ ст. характеризується плюралізмом і водночас цілісністю осмислення парадигми “людина - Всесвіт”, яка модифікувалася здебільшого у складову “людина - суспільство”. Оскільки на межі ХІХ-ХХ століть українці все ще залишались підвладною нацією і гостро відчувалась потреба відновлення владної верстви українського суспільства, то неоромантики звернулись до концепції “надлюдини” Ф. Ніцше. При розгляді парадигми “людина - природа” неоромантики відстоювали думку, що використання природи повинно слугувати не для накопичення багатства, що врешті-решт зумовлює “втрату свого серця”, перевагу “скотської натури” в людині, а до задоволення природних потреб людини.