Сенс історичної науки в епоху постмодерну. Обгрунтування гіпотези про "кінець" філософії історії як її розчинення в єдиному для соціогуманітарних дисциплін епістемологічному просторі історичного пізнання, розпад на окремі розділи теоретичних досліджень.
Аннотация к работе
соціальна філософія та філософія історії Філософія історії в історії філософії: проблема "початку" та "кінця"У дисертації досліджується взаємна кореляція проблеми "початку" і "кінця" філософії історії як системи. Зазначається, що "початок" філософії історії є результатом саморефлективної систематизації філософської і історичної свідомості до рівня поняття "історія" як телеологічного, гомогенного, інтелігібельного в своїй раціональності процесу. Висувається гіпотеза про "кінець" філософії історії як її структурно-епістемологічну диференціацію: одночасно "розчинення" філософії історії в єдиному для соціогуманітарних дисциплін епістемологічному просторі історії та її розпад на окремі "розділи" досліджень. It includes structural-epistemological differentiation within "dissolution" of philosophy of history in the single epistemological sphere of history for social-humanitarian and its separation into specific "parts" for research. Key words: philosophy of history, "beginning" of philosophy of history, "end" of philosophy of history, "universal history", "total history", big and small synthesis history.Отже, під сумнівом опинилась можливість дослідження традиційного предмета філософії історії - проблеми сенсу та призначення історії, закономірності історичного процесу та його рушійних сил, становища людини в історії, методів та специфіки історичного пізнання. Дерріда) формі - як те, що було, є та буде, звязане наявністю телеологічного сенсу, осягненням якого в філософській рефлексії типу "що є..?" повинна була завершитись філософія історії в історії філософії. На наш погляд, пошук справжнього філософського виходу з подібного становища передбачає звертання до проблеми "початку" філософії історії, її системного оформлення в історії філософії, одночасно, вичерпання як певного способу філософствування з приводу історії. Коригуючи в процесі саморефлексії моменти свого "початку" та "кінця", філософія історії опиняється перед необхідністю оновити класичну філософсько-історичну спадщину "посткласичними" в хронологічному та змістовному планах поглядами на історію. Крім того, незважаючи на загальну розробленість теми історії філософії історії, обрана предметом дисертації проблема "початку" та "кінця" філософії історії досі не отримала достатньо повного висвітлення.В першому розділі "Становлення філософії історії : від проблеми "початку" до проблеми "кінця" досліджується доля філософії історії як спеціальної дисципліни, яка вивчає історичний процес та історичне пізнання: її походження через послідовну саморефлективну систематизацію філософської та історичної свідомості до рівня поняття "історія" як телеологічного, безперервного, гомогенного, інтелегібельного в своїй раціональності процесу та наступна структурно-епістемологічна диференціація в сер. В підрозділі 1.3 "Системне оформлення філософії історії" визначаються послідовність цього процесу, історичні та філософські обставини його завершення, типові риси класичної філософії історії та наслідки її утворення. Системне оформлення філософії історії стало осмисленням історії - внаслідок заміни християнської "точки зору вічності" на історію "точкою зору філософії" - як внутрішньологічно упорядкованого генетичного процесу, яке здолало ієрархічне підпорядкування ходу історії зовнішній телеології Провидіння. В класичній філософії історії (Гегеля) уявлення, що є історія, остаточно перетворилось на понятійне визначення, що є історія (вказівка на сенс, мету, специфіку історії, основні засади історичного пізнання), обґрунтоване "в ньому самому й для нього самого", - оскільки філософія виявлялась саморефлективним осмисленням, котре тривало протягом всієї історії людства. До характерних рис парадигми "всесвітньої історії" віднесено таке: ідея всесвітньої історії; уявлення про лінійно-прогресивну ходу історії; доведення обєктивного характеру історичного пізнання; номотетизм - прагнення до формулювання загальних і універсальних історичних законів; редукціонизм - зведення різноманіття історії до дії декількох домінуючих чинників; телеологізм, або ідею поступального розкриття сенсу історії; погляд на людину як на субєкт історичного пізнання й агента історичного процесу, що спершу створює історію, а потім теоретично відтворює її.