Розгляд філософії Платона і його поглядів на світ "ідей" і "речей". Аналіз Платонівського вчення про пізнання та його зв"язку з вченням про душу. Дослідження суджень про виховання і людину, їх впливу на педагогічну думку європейської цивілізації.
Аннотация к работе
У Платона ідеалізм охоплює питання про природу, людину, душу людини, пізнання, суспільно-політичний лад, мову, мистецтво, виховання. Діалог є для Платона єдиним засобом, формою, за допомогою якої можна познайомити інших з процесом філософського творчості, тому через діалог він висловлює свої ідеї. Основна частина філософії Платона, що дала назву цілому напрямку філософії - це вчення про ідеї (ейдосу), про існування двох світів: світу ідей (ейдосів) і світу речей, чи форм. Ідеї (ейдоси) володіють якостями сталості, єдності і чистоти, а речі - мінливості, множинності і перекрученості. У понятті про ідеї у Платона поєднується те, що робить «ідею»: 1) причиною, чи джерелом буття речей, їх властивостей і їхніх стосунків; 2) зразком, дивлячись на який Деміург творить світ речей; 3) мета, до якої, як до верховного блага, прагне все існуюче.Сумніви у достовірності наших знань почали виникати пізніше, ідеологічно були інспіровані розбіжностями між філософами з приводу первинних основ (елементів) природи, з приводу фундаментальних атрибутів природи і реальності. Термін «гносеологія» походить від грецьких слів «gnosis» - знання і «logos» - вчення і, отже, означають вчення про знання, а точніше, вчення про способи придбання людиною (пізнає субєктом) знання про обєкт пізнання, в якості якого можуть у найзагальнішому сенсі виступати як фізичні (матеріальні), так метафізичні (ідеальні) сутності. Так, під субєктом пізнання в філософії може розумітися і конкретна людина (індивід), пізнає щось, і різні соціальні спільності, і все людське співтовариство в цілому, і людина як родове істота, і якийсь абсолютний розум, і якесь всемогутня істота, тобто - Бог. Люди в печері, таким чином, бачать тільки рухомі тіні на стіні і приймають ці тіні за єдиний дійсних світ. До числа ідеалів філософ відносив також ті ідеали і поняття, які відповідають істині і добуваються людиною шляхом абстрактного мислення.«Дівчата повинні були для зміцнення тіла бігати, боротися, кидати диск, кидати списа, щоб їхні майбутні діти були міцні тілом у самому череві їх здорової матері, щоб їхній розвиток було правильно і щоб самі матері могли вирішуватися від тягаря вдало і легко завдяки фортеці свого тіла ...». У той же самий час бездітна заміжня жінка не мала заперечувати, якщо держава наказувало їй перевірити, чи не виявиться який-небудь інший чоловік більш щасливим, ніж її чоловік, в творі на світ нових громадян. Всі діти будуть після народження відбиратися у своїх батьків, і будуть прийняті серйозні заходи безпеки, щоб батьки не знали, які діти є їхніми дітьми, а діти не повинні знати, хто їх батьки. Оскільки дитина не знає, хто його батьки, він повинен називати «батьком» кожного чоловіка, який за віком міг би бути йому батьком; це також відноситься до «матері», «брату», «сестру». Спільність дружин і дітей, в класі зберігачів держави завершує те, що було розпочато спільністю майна, і тому є для держави причина його найвищого блага: «Чи маємо ми якийсь-небудь більше для держави зло, ніж те, яке розєднує його і робить з нього багато держав, замість одного, або більше добро, ніж те, яке повязує його і робить єдиним?» Будь-яка різниця почуттів руйнує єдність держави.Платонівська філософія не давала поганій людині надії на спокій, адже порочна душа, за Платоном, «блукає ... одна у всякої нужді та в утиску, поки не виповняться часи, після яких вона силою необхідності оселяється в житло, на яке заслуговує. Платон, так само як і більшість грецьких філософів, дотримувався того погляду, що дозвілля необхідне для досягнення мудрості, яка тому не зустрічається у тих, хто змушений працювати, щоб заробляти кошти на життя, але зустрічається лише у тих, хто володіє незалежними засобами, або у тих, хто звільнений Державою від турботи про своє прогодування [6, с.