Філософія екобезпечного поступу людства в епоху глобалізації та інформаційної революції - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТРобота виконана на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Науковий керівник - доктор філософських наук, професор, академік АПН України Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М. П. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, Дзвінчук Дмитро Іванович, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, завідувач кафедри державного управління; Захист відбудеться «15» травня 2009 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.16 Національного педагогічного університету імені М.П. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П.„Екологією” він назвав науку про „економію природи”; в поняття „екологічної безпеки” вкладував зміст оптимального співіснування живих організмів в тому чи іншому природному середовищі. „Екологія” в широкому розумінні слова стала розглядатись як наука про поведінку людини в індустріальному суспільстві, а „екологічна безпека” - як система мінімізації наслідків руйнаційного господарювання, застереження від тих негараздів, які виникають у природі, суспільстві і культурі внаслідок споживацького ставлення до них з боку людини. Екологічна проблема була визначена як одна з найбільш загрозливих глобальних проблем сучасної цивілізації, а варіанти її вирішення розглядались як найцінніші наукові здобутки для людини, народу і людства. Все це змушує людей до переосмислення стилю і способів, технології й загальної практики свого ставлення до природи, оточуючого середовища загалом, до пошуку нової філософії життєдіяльності людства, гармонізації взаємостосунків і взаємодії суспільства і природи, людини і культури, народу і довкілля. Особливо гостро нині стоять такі питання, як зміст та головна спрямованість загальної філософії екобезпечного розвитку; аналіз концептуальних підходів щодо подолання екологічної кризи глобального світу й пошуку філософії екобезпечного розвитку; обгрунтування на цій основі більш-менш прийнятної моделі екобезпечного розвитку, яка б влаштовувала українське суспільство на нинішньому етапі розвитку; забезпечення екологічного всеобучу населення, результатом якого стала б постійно відтворювана екологічна свідомість, культура і поведінка особистості.Це було обумовлено, з одного боку, абсолютизацією ролі науки і техніки в суспільному розвитку, значним ослабленням (багато в чому внаслідок бурхливого розвитку техніки) безпосередньої взаємозалежності людини, суспільства і природи, з іншого боку - ілюзорними уявленнями про „панування людини над природою”, „нескінченності” її ресурсів і подібними, висхідними до інтелектуального клімату Нового часу, а в ряді відносин - до джерел західної культури і західноєвропейського мислення в цілому. У їхньому числі можна назвати теорію географічної патології екстремальних зон, вчення про адаптацію, концепцію адаптивних типів людей у різних природних зонах, парадигму екологічної фізіології, концепцію природних передумов хвороб, що сприяла розробці методів і прийомів створення систем життєзабезпечення людей у регіонах із суворими природними умовами. У XXI ст. у звязку з необхідністю реалізації екологічних вимог і переходом до екобезпечного розвитку можна передбачати посилення подібної ролі філософії як у науці, так і в розвитку суспільства і його взаємодії з природою. Кінцева мета становлення філософії екобезпечного розвитку вбачається в становленні сфери розуму, у якій головним ресурсом екобезпечного розвитку стане інформація (що дозволяє заощаджувати матеріально-енергетичні ресурси), буде реалізований випереджальний розвиток науки й освіти та інших інформаційно-інтелектуальних форм діяльності, а критерієм національного й індивідуального багатства стануть гуманістичні цінності і знання людини, яка живе в гармонії з навколишнім соціальним і природним середовищем.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ