Дослідження та аналіз феномену демократії у дзеркалі філософської рефлексії, що становить собою ідеальний образ буття суспільства. Визначення та характеристика поняття "влада" в історичній динаміці свого розвитку та в філософському її розумінні.
Аннотация к работе
Міжрегіональна Академія управління персоналомПроте філософський аналіз цього поняття дає можливість розглядати демократію в ракурсі історичної динаміки конкретизації понять “влада” та “народ”, в ракурсі їх розвитку в напрямі справжнього народовладдя. Проголошується просто неможливість досягнення реальної “влади народу”, завдяки чому демократія в її “полегшеному” варіанті опиняється лише владою “схваленою народом”, лише правом народу обирати собі владу з числа кількох угруповань політичної еліти. На мою думку, в цьому випадку префікс “пост-” означає відхід не від демократії реальної, а від демократії як ідеалу, демократії як раціонального проекту соціально-політичного ладу - подібно до того, як це має місце у випадку з усталеним уже в політології терміном “посткомунізм”, який означає зовсім не те, що комуністичне суспільство в минулому було побудовано насправді, а швидше його дискредитацію як теоретичної моделі розбудови оптимального суспільства та “вихід з моди” будь-яких розмов, які стосувалися б такої розбудови. Як пояснює французький дипломат Жан-Марі Гуенно, колишній заступник Генерального секретаря ООН, який ще на початку 90-х років ХХ ст. написав книгу під звучною назвою “Кінець демократії” (що в англійському перекладі була передана як “Кінець національної держави”): “Ми втратили не стільки свободу, скільки ідею свободи” [10, 122], - тобто не так власне демократію, як віру в неї, ясне уявлення про неї, надію на те, що демократія в цьому світі все-таки можлива як реальний устрій суспільства. У такому світі “постдемократії”, до якого можна певною мірою віднести й переважну більшість країн сьогодення, демократія розуміється не як ідеальний політичний устрій, а як сукупність певних політичних процедур, - передусім процедур обрання представників еліти як “професійних керівників”, - і без жодного натяку на меритократію (тобто на обрання за якостями) та на виховання кожної людини як розумної та автономної істоти, здатної до керування суспільством, до користування “власним розумом”.