Еволюція зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період - Автореферат

Для України надзвичайно цікавими можуть бути сучасні концепції розвитку Індії, шляхи реалізації її зовнішньополітичних пріоритетів, співіснування традиційних підходів і новацій в стратегії міжнародного спілкування. “Свобода, розвиток та відповідне місце у світі” - такою є мантра індійських політиків, які прагнуть довести спроможність своєї країни впливати на ходу міжнародного розвитку. Вміння цінувати власні здобутки у поєднанні з повагою до інших націй може бути запорукою гідної міжнародної поведінки і такої лінії, яка забезпечить сталий розвиток і свободу країни - в цьому, власне, і полягає зовнішньополітична стратегія Республіки Індія, що її автор прагне дослідити. Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена наступними факторами: - активною позицією Республіки Індія в сучасних міжнародних відносинах, її сталим економічним і технологічним розвитком та наполегливим прагненням найближчим часом увійти до клубу провідних світових держав; зацікавленістю України у розбудові ефективних відносин як на дво-, так і на багатосторонньому рівні з країнами, що стрімко розвиваються, й Індією зокрема; можливістю використання нашою державою багатого досвіду Республіки Індія в міжнародній діяльності, зокрема у розвитку співробітництва з країнами різного економічного і політичного рівня, відповідно, потребою поглибленого дослідження зовнішньополітичної стратегії Індії в Україні.Зокрема, стратегії як Індії, так і Пакистану від початку їх існування у 1947 р. і до кінця 90-х років минулого сторіччя, коли обидві держави перетворилися на ядерні, можуть бути розглянуті саме з позицій неореалістів. Лише досить недавно в самій Індії було розпочато серйозні порівняльні дослідження з теорії міжнародних відносин, і нині фахівці-політологи активно працюють над теоретичним „забезпеченням” зростаючої ролі Республіки Індія на світовій арені. В окрему групу джерел слід винести праці державних діячів і провідних дипломатів Республіки Індія, фундаторів й провідників її зовнішньої політики, передусім М.Ганді і Дж.Неру, „батьків-засновників” незалежної Індії, а також М.Крішни Менона, М.Десаї, І.Ганді, І.К.Гуджрала, А.Б. Ваджпаї. Питання багатосторонньої дипломатії він вважає принциповими для сучасних умов розвитку світу й Індії зокрема, про що йдеться в багатьох його книгах, зокрема у монографії „Індія. Так само глибоко аналітичними оцінками вирізняються роботи наукових співробітників Інституту - С.Самюеля Раджива, Р.Найана, А.Мукхопадхьяя, М.Сетхі, А.Вінод Кумара, С.М.ДСАУЗИ, присвячені питанням ядерної і безпекової політики Індії та індійсько-американським відносинам, Аравінда Гупти і Смруті С.Паттнаїк - у питаннях південноазійської політики Індії, Р.Бері, П.К.Джга - дослідженні відносин з Російською Федерацією і КНР.Індія докладає значних кроків для реалізації основної мети своєї глобальної стратегії - входження до клубу провідних держав світу. Фундатором та активним провідником такого курсу був перший премєр-міністр та міністр закордонних справ Індії Дж.Неру, який прагнув, щоб його країна почувалася на рівних з іншими впливовими державами. Концепцією „Індія-2020” передбачається, що протягом найближчих 10-15 років країна зможе увійти в четвірку найбільших економік світу. Ще одним поясненням рішення про необхідність проведення ядерних випробувань є розуміння того, що будь-яка держава здобуває належне ставлення до себе у світі, коли розмовляє з іншими на рівних, і з набуттям фактичного ядерного статусу Індія досягла такої позиції. Якщо раніше Індія була знана на цих віддалених континентах передусім завдяки підтримці анті-колоніальної боротьби та відстоюванню прав країн ІІІ-го світу, тепер розвиток її стратегії зумовлюється спільними інтересами і прагматичними концепціями подальшого глобального розвитку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. відбувається реактуалізація та інтеграція традиційних принципів міжнародної поведінки у сучасну зовнішньополітичну стратегію Республіки Індія. Індія докладає значних кроків для реалізації основної мети своєї глобальної стратегії - входження до клубу провідних держав світу. Фундатором та активним провідником такого курсу був перший премєр-міністр та міністр закордонних справ Індії Дж.Неру, який прагнув, щоб його країна почувалася на рівних з іншими впливовими державами. Індійська стратегія передусім виходить з геополітичної ситуації та усвідомлення власного значного потенціалу, водночас, вона будується на традиційних цивілізаційних засадах: толерантність, ненапад, пріоритет миру, визнання можливості співіснування різних культур світу. Гандизм, як морально-політичне вчення, в основі якого цивілізаційно-культурні настанови індійців, є ідейною основою зовнішньополітичного курсу незалежної Республіки Індія. Принципи мирного співіснування „панча-шила” виходять саме з гандистських переконань і пропонуються Індією за основу розбудови стосунків як на субрегіональному і регіональному, так і на глобальному рівні. Багаторічний досвід міжнародної діяльності країни доводить їх життєздатність і актуальність. Можна припустити, що ці принципи залишатимуться незмінним кредо зовнішньополітичної доктрини індійців, більш того, вони запропоновані у якості своєрідної матриці для міжнародних відносин після закінчення „холодної війни” та зникнення блокового протистояння.

2. Надбанням індійської цивілізації є також доктрина „васудгейв кутумбакам” - „весь світ - одна родина”, яка повністю кореспондується з основним індійським принципом суспільної організації „єдність у відмінностях”. Ця концепція віднайшла абсолютно нове звучання в добу глобалізації та посилення взаємозалежності у сучасних світових процесах. Як ніколи раніше толерантність та глибока взаємоповага потребують бути запорукою сталого розвитку міжнародної системи, людство шукає можливі шляхи вирішення різного роду конфліктів, в тому числі - ідеологічних (релігійних), територіальних, цивілізаційних, в такому контексті досвід Індії є значущим. В епоху формування нової системи міжнародних відносин Республіка Індія намагається брати активну участь у цій трансформації і запропонувати свій стиль міжнародного спілкування. Вона багаторазово наголошувала на необхідності встановлення багатополярного світового устрою, як такого, що може гарантувати рівність, толерантність і повагу у спілкуванні націй, а також їх сталий розвиток. Індійська цивілізація продовжує залишатися толерантною, зберігає гідність і своєрідність без жодних комплексів неповноцінності перед Заходом, а певний ідеалізм зовнішньополітичних цілей поєднується з реалістичними підходами щодо їх досягнення. Поруч з постійною миролюбною риторикою спостерігається усвідомлення пріоритетності всебічного захисту національних інтересів країни, забезпечення її свободи, інтеграційної цілісності, сталого розвитку і безпеки багатомільйонного населення. Саме незалежна позиція Індії щодо курсу на міжнародній арені уможливила свого часу успішне входження Індії до світового клубу націй та здобуття значного авторитету у досить короткий термін. Рух неприєднання, лідером якого була Республіка Індія, відігравав роль третьої сили у міжнародній політиці в період „холодної війни”. Тим самим індійці доводили свою відданість як принципам боротьби за свободу всіх націй, так і необхідності впроваджувати незалежний курс у зовнішніх справах, не погоджуючись на встановлені у цей період великими державами „правила гри”. Зовнішньополітичний курс, що передбачав самостійність, гідність і незалежність, досить скоро став предметом національного консенсусу всередині самої країни. У подальшому будь-які внутрішні соціальні та політичні коливання і навіть кризи не мали за наслідок суттєві зміни у зовнішній політиці Індії, у своїй основі вона залишалася чітко визначеною, націленою на здобуття Республікою Індією гідної позиції у світових справах.

3. Характерною особливістю адаптації зовнішньополітичної стратегії Індії до нових умов постбіполярного періоду є збереження традиційних пріоритетів і незалежного курсу, спроможність відстояти власний національний інтерес за будь-яких змін на глобальній арені. Важливим показником вміння зовнішньополітичної стратегії країни реагувати на виклики часу стала її прагматизація у період по закінченні „холодної війни”. В період руйнування старих стереотипів і надійних партнерських відносин саме активізація економічної складової дозволила Індії не втратити можливостей підтримання власної позиції на міжнародній арені. Ефективні економічні реформи і справжня інформаційна революція заклали основу лібералізації індійської економіки і значно збільшили ступінь її готовності до процесів глобалізації. Індійське керівництво вдало скористалося тим, що реформи, націлені на відкритість індійської економіки світу, й інформаційний бум співпали з процесами глобалізації. В дослідженні надані докази того, що загалом Індія змогла використати нові тенденції сучасного прогресу для власного розвитку. Значно збільшилися звязки країни з іншими державами світу, а також змінився імідж Індії, яка тепер широко представлена на міжнародній арені завдяки великій кількості фахівців найвищого рівня у всіх передових промислових і наукових галузях. Сприяла закріпленню такого іміджу індійська діаспора, яка є важливим інструментом реалізації глобальних стратегічних планів Індії. В дисертації детально проаналізовано новітню концепцію розвитку Республіки Індія, яка націлена на збереження її незалежності, подальший розвиток демократії, зміцнення матеріально-технічної і наукової бази, що повинно забезпечити потреби багатомільйонного населення і вирішити існуючі соціальні проблеми. Концепцією „Індія-2020” передбачається, що протягом найближчих 10-15 років країна зможе увійти в четвірку найбільших економік світу. Пять пріоритетних напрямків, які визначила ця концепція - подальший розвиток та трансформація сільського господарства та харчової промисловості; якісне та надійне постачання електроенергії у всі частини країни; розвиток освіти та охорони здоровя; пріоритетність інформаційних технологій; подальший розвиток стратегічних секторів, які гарантують національну безпеку та могутність. Здійснення програмної трансформації по цих напрямках має забезпечити новий імідж Індії на міжнародному рівні, і навпаки, зовнішньополітична компонента є визначальним фактором для впровадження сучасних програм державного розвитку. Таким чином, у роботі проаналізований міцний звязок між внутрішніми перетвореннями і реалізацією основної мети глобальної стратегії Індії. Концепція „Індія-2020” акцентує увагу на продовженні традиційної незалежної лінії зовнішньополітичної поведінки, яка кореспондується як з цивілізаційним досвідом, так і новітнім прогресом нації. У дослідженні автор наводить докази на користь того, що основні завдання, окреслені концепцією, мають великі шанси на реалізацію у середньостроковий термін.

4. Стратегічна доктрина Індії враховує цілий ряд факторів, передусім - специфіку розташування держави в регіоні, як з точки зору географії, так і політичного впливу, а також сучасні тенденції розвитку і виклики у межах глобальної системи безпеки. Серед довгострокових завдань стратегії країни одним з пріоритетних залишається посилення обороноздатності та військової потужності, що продиктовано інтересами національної безпеки по декількох параметрах - локальному, регіональному та глобальному в контексті існуючих загроз. Слід відзначити, що разом із загрозами зовнішніми, для Індії велике значення мають внутрішні аспекти безпекової політики, а саме боротьба з посиленням тенденцій сепаратизму та проявами тероризму, а також запобігання внутрішнім протиріччям етнічного, релігійного, класового та кастового характеру. З огляду на характер та значущість існуючих внутрішніх загроз, серед стратегічних завдань країни на першому плані, відповідно до Конституції та концепції національної безпеки - збереження незалежності та територіальної цілісності країни, досягнення більшої соціальної гармонії, сталий внутрішній розвиток на базі новітніх технологій. У дослідженні простежена взаємозалежність й інтеграція внутрішніх та зовнішніх безпекових факторів в єдину стратегію національної безпеки та оборони.

Сучасні індійські підходи до вирішення зовнішніх загроз побудовані на розумінні адекватної системи безпеки. Зокрема, проаналізовано інтеграцію ядерного фактору в безпекову та зовнішньополітичну стратегію держави з метою зміцнення статусу на міжнародній арені. При цьому враховано, що питання набуття фактичного ядерного статусу залишається одним з найгостріших у зовнішньополітичній стратегії країни. Керівництво Індії підлягало жорсткій критиці після проведення у 1998 р. серії ядерних вибухів, оскільки принцип ненасилля і володіння ядерною зброєю вважалися несумісними. Проте індійські стратеги виходять з того, що кожна нація почувається наразі у безпеці тоді, коли вона захищена у найсучасніший спосіб. Ще одним поясненням рішення про необхідність проведення ядерних випробувань є розуміння того, що будь-яка держава здобуває належне ставлення до себе у світі, коли розмовляє з іншими на рівних, і з набуттям фактичного ядерного статусу Індія досягла такої позиції. У дослідженні також підкреслено, що в умовах дискримінаційного характеру сучасного режиму нерозповсюдження, який до того ж переживає справжню кризу, Республіка Індія не може собі дозволити залишатися беззахисною. Тому у найближчому майбутньому, відповідно до концепції „Індія-2020”, країна продовжуватиме розвивати мирну ядерну енергетику, а також розробляти інші стратегічно важливі технології оборонного характеру.

5. Економізація зовнішньополітичної діяльності Республіки Індія відбувалася паралельно до її диверсифікації, поруч зі сталими пріоритетами зявляються нові напрямки. Індія активно прагне збільшення впливу в азійському регіоні, політика „Погляд на Схід”, започаткована урядом Н.Рао, заклала хорошу основу для подальшого стабільного діалогу у різних галузях з сусідами у Східній і Південно-Східній Азії. Пізніше конгресистський уряд М.Сінгха доклав багато зусиль до просування інтересів країни на нових напрямках - африканському і латиноамериканському. Якщо раніше Індія була знана на цих віддалених континентах передусім завдяки підтримці анті-колоніальної боротьби та відстоюванню прав країн ІІІ-го світу, тепер розвиток її стратегії зумовлюється спільними інтересами і прагматичними концепціями подальшого глобального розвитку. Постійне розширення кола відносин - характерна ознака зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період.

Разом з активізацією двосторонніх звязків на різних напрямках у досліджуваний період держава також прагне максимізації участі в глобальних і регіональних інститутах і механізмах, що має забезпечити Індії збільшення впливу на розвиток світових подій. У дисертації доведено, що багатостороння дипломатія є вагомим показником активної зовнішньополітичної стратегії країни. Індія - країна-засновниця ООН, активний учасник різноманітних ініціатив і миротворчих операцій, проведених під егідою цієї організації. На сучасному етапі Індія виступає за проведення реформ, які змогли би забезпечити нову якість діяльності ООН відповідно до „Декларації тисячоліття”. У світі, який має бути різноманітним, проте єдиним, відповідно до індійських концепцій, поки що існує одна організація такого високого рівня, тому на неї покладається настільки велика відповідальність. Індія бачить свою роль у процесах модернізації й активізації ООН в якості не просто активного учасника у визначенні нових цілей всесвітнього форуму, але й нового постійного члена Ради Безпеки ООН. За цей статус країна змагається дуже наполегливо, оскільки вважається, що його здобуття стане належним визнанням її високої ролі у міжнародних відносинах, показником досягнення глобальної цілі зовнішньополітичної стратегії - входження до елітного клубу світових лідерів. В дисертації відзначається, що проголошення подібної мети вимагає більш послідовної й прагматичної стратегії відповідно до зростаючої економічної, технологічної і військової потужності держави, тоді як поведінка Індії на міжнародній арені іноді все ще страждає на традиційну моральність і високу риторику.

6. Важливою передумовою досягнення Індією вищої позиції у світі є фактичне набуття нею статусу регіонального лідера, тому в дослідженні приділено спеціальну увагу інтеграції регіональної стратегії держави в її глобальну зовнішньополітичну стратегію. Хоча Індія традиційно, зі стародавніх часів обіймала позицію лідера у регіоні - завдяки винятковому розташуванню, розмірам і ресурсам, сутність лідерства на сучасному етапі значно відрізняється за політичним змістом та економічними показниками. За роки незалежності Республіка Індія стала найпотужнішою у всіх вимірах державою регіону, яка традиційно розглядала весь субконтинент як продовження власної арени і завжди надавала відносинам з сусідами виняткову увагу. Загалом регіональна стратегія Індії має усі підстави до порівняння з відомою „доктриною Монро”: будь-які проблеми розвитку Південної Азії розглядаються як виключно сфера власних інтересів, Індія не допускає участі жодних третіх сил у вирішенні регіональних питань. Така позиція підлягає критиці з боку малих держав регіону і, звичайно, не влаштовує традиційного суперника - Пакистан. В дисертації доведено, що у досліджуваний період Індія прагне дещо помякшити свою стратегію по відношенню до сусідів, відповідно до „доктрини Гуджрала”, запропонованої у середині 90-х рр.. Водночас Індія намагається всебічно тримати під контролем регіональну ситуацію і сприяти багатосторонньому співробітництву. Проте СААРК, як доволі обмежена у своїй діяльності організація, не досягла поки що суттєвого успіху у забезпеченні сприятливого регіонального клімату, і перед нею стоять серйозні завдання з переорієнтації від інституційного до практичного виміру діяльності. Певною альтернативою СААРК може розглядатися більш прагматичний за змістом проект БІМСТ-ЕК, націлений на розширення співпраці країн Бенгальської затоки.

У постбіполярний період окремим напрямком регіональної політики Індії у її розширеному варіанті стає боротьба за вплив у басейні Індійського океану. Зважаючи на принципово важливе геостратегічне розташування Індійського океану та значну кількість ресурсів, що ними володіють країни цього басейну, боротьба відбувається з урахуванням таких важливих питань, як шляхи до джерел енергії та ринків збуту, а також - проблеми регіональної і глобальної безпеки. Розбудова торговельно-економічного та безпекового діалогу з різними країнами басейну Індійського океану набуває, таким чином, особливого значення. В дослідженні наголошується на тому, що Республіка Індія має за один з пріоритетів регіональної політики забезпечення власної стратегічної позиції в зоні Індійського океану.

7. Південноазійський регіон залишається одним з найменш стабільних у світовій політиці, передусім - завдяки традиційній напруженості у стосунках між двома найбільшими державами регіону, Індією і Пакистаном. Автор наголошує на ідеологічному характері суперництва, що значно ускладнює можливу нормалізацію відносин. У постбіполярний період держави пройшли через низку серйозних криз, від прикордонних конфліктів до терористичних актів, і ядерні вибухи, проведені ними у травні 1998 р. майже нічого не змінили. Періоди відлиги, коли сторонам начебто вдавалося започаткувати переговорний процес (1999, 2004 рр.), не були довготривалими і не мали за наслідок очікуваного поліпшення відносин. Традиційно складне Кашмірське питання остаточно перейшло у категорію невирішених, але принципово важливою в цьому контексті є стратегічна перемога Індії, яка відстояла власну позицію: спір навколо Кашміру є справою виключно двосторонніх переговорів. Таким чином, не виправдалися сподівання Ісламабаду залучити міжнародну спільноту чи будь-яких посередників до вирішення Кашмірської проблеми. Наприкінці першого десятиріччя нової ери більшість провідних гравців з надією спостерігає за успіхами у розвитку Індії, і навряд розраховує на те, що у Пакистані нарешті розпочнеться стабільний розвиток. В дисертації доведено, що Республіка Індія отримала стратегічну перевагу, яка дозволяє їй реалізовувати регіональну політику за підтримки на світовому рівні і забезпечує подальше зміцнення позиції на світових форумах. Принциповим чинником такої підтримки світової спільноти є активне залучення Індії до анті-терористичної боротьби та мирного врегулювання Афганської проблеми. Цей напрямок так само залишається важливою складової регіональної стратегії, з огляду на інституційне приєднання Афганістану до регіональних форумів та традиційний індійський підхід до ширшого розуміння терміну „Південна Азія”.

8. Особливе значення, яке завжди надавала Індія стосункам з двома наддержавами двополярого світу, США і СРСР, залишилося характерною ознакою її курсу і в новий період, проте самі відносини отримали абсолютно нове звучання. Особливо значні зміни відбулися у стратегії Республіки Індії щодо Сполучених Штатів, головним здобутком чого є перехід до особливого партнерства, яке на початку ІІІ тисячоліття набуває всі ознаки стратегічного. Автор досліджує особливості і перспективи цього партнерства, що є справжнім феноменом в історії міжнародних відносин. Аналіз дозволяє зробити наступний висновок: налагодження стратегічного партнерства зі США має незворотний характер і відповідає національним інтересам Республіки Індія. Увага сконцентрована на тому, що особливе партнерство є абсолютно виправданим з огляду на доволі значні поступки з боку США, тоді як Індія ніколи не зраджувала своїм базовим принципам. Зокрема, це стосується зняття американською стороною обмежень щодо постачань військової техніки, відміни санкцій після ядерних вибухів 1998 р. і, нарешті, угоди щодо участі США у розвитку мирної ядерної програми Індії. Успішно розвивається торговельно-економічне і науково-технічне співробітництво між країнами, особливе місце в ньому посідають так звані „американські індійці”, без успіхів яких у галузі, передусім, інформаційних технологій наразі важко уявити собі не лише двосторонні стосунки, але й взагалі розвиток світової економіки. Ще одним чинником, який на початку нової ери сприяв розбудові стратегічного партнерства двох держав, є китайський: цілком очевидно, що стосунки з Делі дуже важливі для Вашингтону з огляду на розрахунок протистояння потужному впливу Китаю, який постійно збільшується.

9. Стратегія на російському напрямку є дещо іншою, враховуючи значні здобутки попереднього індійсько-радянського співробітництва. Автор зазначає, що у постбіполярний період відносини з Російською Федерацією були не просто поновлені, Індія і Росія віднайшли одне одного у якості рівноправних партнерів, які мають багато спільних проблем внутрішнього розвитку і так само поділяють принципові підходи до питань розвитку глобальної системи. В дисертації показано, яким саме чином Індія спромоглася зберегти особливе партнерство з Росією, при цьому двосторонні відносини набули не тільки нового ідейного наповнення, але й більш широкого спектру. Навіть у традиційних галузях співробітництва - військово-технічній зокрема, відбулися позитивні зрушення, від відносин типу „продавець - покупець” до запровадження спільних проектів і виробництва військової техніки. Розширенню і поглибленню двосторонньої співпраці сприяли й зовнішні обставини: наприклад, збільшення територіальних загроз на регіональному й глобальному рівнях спричинили активний діалог з анті-терористичних заходів. Відносини між Індією і Російською Федерацією на початку ІІІ тисячоліття позбулися колишньої асиметрії, Індія почуває себе абсолютною рівною до свого стратегічного партнера. Слід наголосити, що стратегії міжнародної поведінки двох держав майже в усьому збігаються, зокрема вони мають спільне бачення оптимальної конфігурації майбутньої глобальної системи, побудованої за принципом багатополярності.

10. Стратегія відносин Індії з великим азійським сусідом - КНР посідає традиційно пріоритетне місце, але за сучасних умов вона отримала нові імпульси та можливості реалізації. Дві країни, які розвиваються дуже високими темпами, наразі мають могутній потенціал і схожі великі амбіції. Їх сподівання змінити організаційні форми світового порядку і прискорити відновлення „ери Азії” видаються доволі реальними. У збіганні цілей і, певною мірою, можливостей - запорука подальшого взаємовигідного співробітництва, на двосторонньому, регіональному і багатосторонньому рівнях. Але ці найбільші держави Сходу мають у своїй історії військове зіткнення, невирішені питання облаштування кордону та багато інших суттєвих проблем. Зокрема, болючою темою для китайської сторони лишається двоїста позиція Індії у тибетському питанні та підтримка (щонайменше на моральному рівні) уряду Далай-Лами у вигнанні. Так само для індійців дуже вразливою темою є китайсько-пакистанське співробітництво, у тому числі - військово-технічне. Традиційною „ареною для боротьби” лишаються буферні Непал і Бутан, але суперництво за вплив у регіоні є набагато ширшим: це і спроби обох держав посилити звязки з новими незалежними державами Центральної Азії, і змагання за вплив у регіоні Індійського океану, при чому останнє розвивається в обох принципових напрямках - політичному і економічному. Водночас, Індія і Китай переслідують схожі цілі, і на шляху їх досягнення виникає обєктивна потреба щодо обєднання зусиль: йдеться про перенесення центру політичних та економічних тенденцій світового розвитку на Схід й остаточне подолання усіх спроб встановлення однополярного міжнародного устрою. Автор робить висновок, що Індія і Китай на даному етапі реалізації своїх державних стратегій зацікавлені у консервації всіх конфліктних моментів, активізації економічних звязків та співпраці у глобальному масштабі. Можна передбачити, що в індійській політиці на східному напрямку найближчим часом спостерігатимуться процеси, які продовжують означені тенденції: розвиток економічного співробітництва, співпраця у стратегічних галузях, політичний діалог, хоча й відбуватися це буде зі значним збереженням суперництва.

11. Новою компонентою у зовнішньополітичній стратегії Індії в означений період стала розбудова відносин з Європейським Союзом, який є потужним центром у багатополярній конфігурації світу. Стратегічне партнерство з ЄС в умовах глобального балансу сил є певною новацією у структурі зовнішньополітичної діяльності Індії, з огляду, в тому числі, й на своєрідний інституційний характер Євросоюзу. Важливим фактором є те, що ЄС в індійській стратегії розглядають швидше як потенційний союзник великих держав Сходу у боротьбі проти світової гегемонії США, ніж західний партнер останнього. У даному випадку говорити про традиційне стратегічне партнерство поки що досить важко, але є серйозні наміри в обох сторін, так само спостерігаються конкретні кроки на шляху його досягнення. Йдеться передусім про взаємне визнання у якості потужних полюсів глобальної системи, партнерство у таких галузях, як науково-технічне співробітництво, анті-терористична боротьба, питання захисту навколишнього середовища т.і. До того ж, стратегічний діалог між сторонами фактично розпочатий лише 2005 р., тоді як існуючий потенціал і справді великий. Автор відзначає хороші перспективи такого новаторського, за усіма ознаками, співробітництва, і доводить, що Республіка Індія буде прагнути інтеграції цього важливого напрямку до своєї загальної стратегії з метою підвищення власного статусу у світових справах.

12. Визначена „курсом Неру” на базі цивілізаційних цінностей і моральних принципів гандизму стратегія міжнародної поведінки Індії в основі своїй залишилася незмінною, і водночас досить результативно відреагувала на новітні виклики і змогла ефективно пристосуватися до сучасних реалій. Традиційність зовнішньополітичного курсу Індії простежується у її відданості мирним принципам вирішення проблем будь-якого рівня, дотримання політики неприєднання і нейтралітету, збереження незалежної позиції стосовно різних питань міжнародного розвитку та послідовним переконанням у можливості побудови справедливого світового порядку на основі концепції „єдиного світу”. Адаптація до сучасних викликів знайшла прояви у посиленні принципу практицизму відповідно до всебічного захисту національних інтересів країни, прийнятті нової концепції державного розвитку, яка розрахована на власні матеріальні ресурси та інтелектуальний потенціал, а також - збільшенні силових потенцій країни, і, зокрема, подальшому розвитку ядерної програми. Особливо така тенденція стає відчутною на другому етапі розвитку постбіполярної стратегії Республіки Індія, після проведення ядерних випробувань у травні 1998 р. Завдяки прагматичним підходам Індія виявилася спроможною провести ряд важливих економічних реформ і стати одним з провідних гравців у процесах глобалізації. Водночас, стратегія держави не позбавлена певних недоліків і протиріч, надмірної амбітності й ідеологічної заангажованості, що має за прояв не завжди вдале визначення конкретних завдань та шляхів їх досягнення, невідповідність мети і механізмів її забезпечення. Проте є всі підстави стверджувати, що великий потенціал Індії, сталий економічний і технологічний розвиток країни, збереження демократичних принципів побудови суспільства, проведення незалежного зовнішньополітичного курсу і активна участь в роботі регіональних і світових форумів є реальними чинниками підвищення найближчим часом її статусу та можливого входження до клубу великих держав. Передбачено, що зовнішньополітична стратегія Індія найближчим часом так само буде поєднувати традиційні ідеалістичні підходи гандизму і практицизм, з тенденцією до посилення другої компоненти.

Дослідження особливостей стратегічної поведінки Республіки Індія може мати вагоме прикладне значення для України. Досвід цієї держави, зокрема власне бачення світу і свого місця в ньому, вміння використовувати свої цивілізаційно-культурні особливості у глобальній стратегії і відстоювати право незалежного зовнішньополітичного курсу потрібно ретельно аналізувати. Принципи нейтралітету і неприєднання, завжди актуальні у міжнародній діяльності, найкраще можуть бути досліджені саме на досвіді індійської стратегії. За приклад в Україні, на нашу думку, має бути взятий національний консенсус з питань зовнішньополітичної стратегії, що давно є реалією в Індії. Так само корисним видається вивчення шляхів модернізації цієї країни, практики поєднання внутрішньої трансформації та успіхів на міжнародній арені для зміни іміджу країни. Досвід Індії у розбудові відносин стратегічного партнерства з провідними глобальними центрами сили, а також у багатосторонній дипломатії, активній участі в роботі різноманітних структур регіонального й глобального управління також заслуговує на детальне дослідження з метою подальшого використання. З рештою, успіхи Республіки Індія, за якими сьогодні спостерігає весь світ, мають наштовхнути відповідні структури в Україні на думку про важливість та необхідність подальшого конструктивного розвитку двосторонніх відносин, тим більше, що в них є значні здобутки і ще більші перспективи.

Монографія: 1. Борділовська О.А. Зовнішня політика Республіки Індія у постбіполярний період (1991 - 2008). - К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. - 249 с. (17,8 д.а.)

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць: 1. Борділовська О.А. Давньоіндійська політична теорія в діяльності імператора Харші (606 - 646/7 рр.) / О. А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2001. - Вип. 28 (частина І). - С.36-53

2. Борділовська О.А. Перспективи розвитку українсько-індійського співробітництва (щодо візиту Президента України Л.Кучми у Республіку Індію 2-5 жовтня 2002 р.) / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2002. - Вип. 34 (ч. 2). - С.42-29

3. Борділовська О.А. Проблеми безпеки південноазійського регіону: погляд з України / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2002. - Вип.32 (ч.1). - С.89-99

4. Борділовська О.А. Релігійна мозаїка Кашміру / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2002. - № 2. - С. 16-24

5. Борділовська О., Горбач О. Зовнішня політика Індії: традиційні настанови та новітні пріоритети / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2002. - №21-24. - С.257-262

6. Борділовська О.А. Українсько-індійське гуманітарне співробітництво / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2003. - Вип.42 ( ч.2). - С. 68-73

7. Борділовська О.А. Республіка Індія: у пошуках власного шляху (до 55-ї річниці здобуття незалежності) / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2003. - №25-28. - С.113-116

8. Барділовська О.А., Гайдуков Л.Ф. Нове бачення нації у концепції “Індія - 2020” Президента А.П.Дж.Абдул Калама // Вісник Київського міжнародного університету. - 2004. - №3. - С. 34-41

9. Борділовська О.А. Україна - Індія: новий етап розвитку відносин / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2004. - Вип. 49 (частина ІІ). - С.18 -21

10. Борділовська О.А. Етнічний фактор у зовнішній політиці Ісламської Республіки Пакистан / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2004. - №29-30. - С.30-33

11. Борділовська О.А. Кастовий фактор у житті сучасного індійського суспільства / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2004. - № 3. - С. 19-29

12. Борділовська О.А. До питання про специфіку демократичної системи в Індії / О.А. Борділовська // Вісник КНУ. Міжнародні відносини. - 2005. - Вип. 31-32. -С.27 - 30

13. Борділовська О.А. Україна у Південноазійському регіоні //Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. - 2005. - Вип. 57 (ч.1). - С.184-194

14. Борділовська О.А. Від плюралізму до демократії (до 55-ої річниці Республіки Індія) / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2005. - № 1. - С. 16-23

15. Борділовська О.А. Індія у сучасному геостратегічному балансі сил / О.А. Борділовська // Вісник КНУ Міжнародні відносини. - 2006. - №33-34. - С.67-71

16. Борділовська О.А. Британський радж та індійська демократія / О.А. Борділовська // Східний світ. - 2006. - № 3. - С. 38-48

17. Борділовська О.А. Ґандизм у зовнішній політиці Індії / О.А. Борділовська // Політика і час. - 2007. - № 7. - С.41-45

18. Борділовська О.А. Проблеми забезпечення неперервності політичного діалогу України з міжнародними партнерами в регіонах Азії: Україна - Індія / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2007. - Вип. 71 (ч. І). - С.13-19

19. Борділовська О.А. Індія та процеси глобалізації / О. А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2007. - Вип.70 (ч. ІІ). - С.76-84

20. Борділовська О.А., Перепелиця Г.М. Роль України у вирішенні проблем глобального тероризму / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2008. - Вип. 63 (ч.ІІ). - С. 13-19

21. Борділовська О. А. Відносини Республіки Індія з Європейським Союзом / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2009. - Вип. 84 (ч. 2). - C. 15-24

22. Борділовська О.А. Від священної географії до геополітики: традиції індійського світогляду / О.А. Борділовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2009. - Вип. 86 (ч.ІІ). - С. 187-195

Статті в інших виданнях: 1. Борділовська О. А. Міжнародний аспект кашмірської проблеми: історія та сучасність / О. А. Борділовська // Вісник КНУ. Історія. - 2002. - №59-60. - С.114-119

2. Борділовська О. А. Доктор А.П. Дж. Абдул Калам - 12-й президент незалежної Індії / О. А. Борділовська // Східний Світ. - 2003. - №1. -С.162-164

3. Борділовська О. А. М.А. Джинна - фундатор Пакистану / О. А. Борділовська // Східний Світ. - 2007. - №4. - С. 94-104

4. Борділовська О.А. Терористична загроза: події в Мумбаї і не тільки / О.А. Борділовська // Зовнішні справи. - 2009. - березень. - С.40-43

5. Борділовська О. А. Індія: 60 років без Ганді / О. А. Борділовська // Східний світ. - 2009. - №3. - С. 114-120

Розділи в колективних працях: 1. Борділовська О.А. Україна в Південній Азії / Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин: підручник кер. авт. кол. В.А.Манжола; за ред. Л.В.Губерського. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. - С. 488 - 506

2. Борділовська О.А. Міжнародні відносини у Південній Азії / Міжнародні відносини і світова політика: підручник. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - С. 671-710

Матеріали і тези наукових конференцій: 1. Борділовська О.А. Релігійно-етнічні корені Кашмірської проблеми // Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій. Київ, 17-18.05.2002- Київ, 2003. - С.40-46

2. Борділовська О.А. Президент Індії А.П.Дж. Абдул Калам та його нове бачення нації // Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій. Київ, 18-19 квітня 2003 р. - С.68-75

3. Борділовська О.А. Традиційні цінності та новітні пріоритети у концепції «другого бачення індійського нації» доктора А.П.Дж. Абдул Калама // VII Сходознавчі читання А.Кримського. 4-5 червня 2003р.- С.147-149

4. Борділовська О.А. Ідея Пакистану та витоки Кашмірської проблеми. IX Сходознавчі читання А.Кримського. Київ, 2-3 червня 2005 р.- С. 12-15

6. Борділовська О.А. Глобалізація ґандизму // Міжнародна конференція до сторіччя сатьяграхи (соціологія, політика та наука сатьяграхи у 1906-2006 рр.). Делі-Чампаран, 13-20 листопада 2007р. - Східний світ. - 2008. - №1. - С.210-212

7. Борділовська О.А. Індія в геополітичному просторі Центральної Азії. «Цирендоржиївські читання» .- 2008.- Київ: МП «Леся», 2008. - С.127-142

8. Борділовська О.А. Важливість вивчення Сходу в епоху глобалізації // Україна-Китай: діалог і взаємозбагачення культур: зб. матеріалів міжнарод. наук.-практ. конференції. Київ, 21 лютого 2008. - Київ, 2008. - С.39-43