Дослідження впливу глобалізації на трансформацію зовнішньополітичного курсу Китайської Народної Республіки (КНР). Аналіз регіонального рівня реалізації зовнішньополітичної стратегії КНР і його значення для успішного завершення "чотирьох модернізацій".
Аннотация к работе
Зміцнення національного суверенітету КНР і міжнародно-правове воззєднання з нею британського Гонконга та португальського Макао, перетворення Китаю на другу в світі економічну державу (після США), суттєвий ріст її військового потенціалу, більш активна й відповідальна участь країни у світовій політиці дедалі потужніше впливають на перебіг основних міжнародних політичних і економічних процесів як на глобальному рівні, так і особливо на регіональному - в Східній, Південно-Східній, Південній і Центральній Азії. Осмислення нової ролі КНР у світовій політиці й витоків поведінки держави на міжнародній арені цікавить правлячі еліти та ділові кола не лише в суміжних із Китаєм країнах, які складають його своєрідний «стратегічний тил», але і в географічно віддалених, у т.ч. великих, державах. При цьому обєктом ретельного вивчення наукового загалу стають не лише спонукальні причини й форми вияву цієї політики, але і їхні можливі результати, що чинять безпосередній вплив на національні інтереси інших держав. Наукове питання, що вирішується в дисертації, полягає в зясуванні взаємозвязку між зовнішньополітичною стратегією КНР на глобальному й регіональному рівнях та характеру й глибини її впливу на особливості функціонування постбіполярної системи міжнародних відносин і завдання суспільно-економічної модернізації країни. Компаративний метод у дослідженні певним чином поєднується із системним підходом, оскільки, приміром, Китай, Індія й Росія є ключовими елементами регіональних систем - у даному випадку Східної й Південної Азії та пострадянського простору, на більш високому рівні - азійської системи міжнародних відносин, і на найвищому рівні - одними з головних (Китай і Росія) та потенційно провідних (Індія) елементів міжнародної системи.У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, наукове значення роботи, визначено мету, завдання, обєкт, предмет та методологічну основу дослідження, розкривається його звязок з науковими програмами та планами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відображено наукову новизну, практичне значення, апробацію отриманих результатів та структуру роботи. Водночас Китай ніколи не був надто могутнім, щоб утверджувати владу над сусідами винятково агресивним шляхом, принцип «вплив - важливіший від влади» традиційно є визначальним у зовнішній політиці країни. А ідея «Пекінського консенсусу» народилася в середовищі тайванських науковців й зводиться до того, що офіційний Пекін пропонує світові власний варіант ринкового розвитку - без демократичних свобод (у західному трактуванні), і що надалі КНР насаджуватиме цей варіант у якості рецепту для «третього світу». Титаренко та ін.) широку презентацію концепції «Пекінського консенсусу» в академічних колах і ЗМІ КНР повязували з інтересом «четвертого покоління» керівництва держави до проблематики співвідношення «жорсткої» й «мякої» влади, а також із завданням знаходження інструментів прискореного нарощування «мякої влади», тобто заохочення привабливості Китаю в очах зовнішнього світу шляхом різноманітних засобів, у тому числі через усебічну пропаганду всередині країни й за кордоном успіхів реформ «чотирьох модернізацій» та китайської моделі розвитку. Відповіддю ж офіційного Пекіна на концепцію «Пекінського консенсусу» в ідеологічному сенсі стала теорія «мирного піднесення Китаю», спрямована на доведення того, що розвиток КНР і її нова міжнародна активність не несуть загрози світовому розвиткові й що Китай не претендує на роль «моделі розвитку» для будь-кого.Нині одночасно відбуваються «мирний розвиток Китаю» (кодовий термін, покликаний у суспільно-політичному лексиконі офіційного Пекіна замінити конфліктний вираз «мирне піднесення Китаю») й трансформація власне міжнародної системи, головним змістом чого є в політичній області - рух країни від периферії системи до її центру, а в економічній площині - високий ступінь інтеграції Китаю в світову систему. Протягом останніх років, особливо після трагічних подій 11 вересня 2001 р., в осмисленні Китаєм його ролі в міжнародній системі сталися кардинальні зрушення: впливові пекінські аналітики стверджують, що КНР остаточно позбавилася «менталітету жертви» й натомість активно просувають сприйняття «великодержавницького менталітету». Усвідомлюючи дедалі більшу роль глобалізації в розвиткові внутрішньої соціально-економічної ситуації в країні, керівництво КНР визначило вихід на світові ринки й можливість впливати на глобальну економіку завданнями зовнішньої політики країни, повязаними з інтересами її безпеки. Хоча завдання мати мирні кордони з сусідами залишилося й надалі, для чого китайська «відкрита дипломатія» використовує різноманітні новаційні методи (територіальні поступки, заморожування прикордонних спорів, економічний розвиток «спірних районів» і т.д.), на перший план виходить діяльна глобальна і регіональна дипломатія, завдяки якій Китай прагне впливати на події, щоб набути можливості визначати динаміку світової політики й економіки. Таким чином, у КНР ро